Читати книгу - "Коли твоє немовля — некромант!, Хелена Хайд"

— Так, Маргарито, заспокойся, — видихнув чоловік, спостерігаючи за тим, як я, міцно тримаючи веселого синочка, одним ковтком випиваю розчинені у воді заспокійливі краплі.

— Заспокоїтися? — видихнула я, з розмаху поставивши чашку на стіл. — Заспокоїтися? А якщо він завтра сюди цілий цвинтар в гості запросить?!

— На цвинтар сил у нього точно не вистачить, будь певна.

— Справді? — вигукнула я. — Здається, нещодавно ти те саме казав про підняття чогось більшого за мишу! А сьогодні ця талановита дитина підняла і притягла прямо в квартиру нашого сусіда, який помер від серцевого нападу два дні тому!

— Ну, в житті всяке буває. Головне — бережи нерви.

— Ти знущаєшся, чи що?

— Ні, просто не хочу, щоб ти зайвий раз переживала, — зітхнув Арк, погладивши мої плечі. — Я вже працюю над цим, щойно випадає вільна хвилина. І впевнений, незабаром придумаю щось.

— Сподіваюся, поки ти думатимеш, мене не зжеруть, — пробурчала я.

— Не зжеруть, не бійся, — усміхнувся некромант. — Це тільки у страшилках зомбі — небезпечні чудовиська. А за фактом вони повільні, неповороткі та практично не агресивні.

— Ось дуже сподіваюся, що це не просто тухла відмаза заради мого спокою.

— Повір, все під контролем, — заспокійливо промовив чоловік. — Гаразд, мені час повертатися на роботу, і так відлучився надовго.

— Ти ще й назад тепер підеш? — здригнулася я. Минула вже година після того, як ми повернулися до квартири у супроводі слідчого та пари медиків, які винесли упокоєного некромантом зомбі. Який, до речі, за час моєї відсутності розбив торшер, перекинув пару горщиків з квітами і врізався в трюмо. Мені ж тепер слід було озброїтися миючими засобами і, залишивши Клавіка у Діни, відмивати квартиру після несподіваного візиту сусіда зверху.

— Пробач, треба, — похитав головою Аркадій. — У нас там сьогодні завал, і я не встиг закінчити роботу, треба доробити. Та й до кінця робочого дня ще далеко. Чи ти тут зовсім не впораєшся?

— Спробую, — приречено зітхнула я. — Тільки постарайся, якщо вийде, скоріше сьогодні додому, гаразд?

— Навіть не сумнівайся, — підморгнув чоловік… і несподівано нахилився, щоб легенько поцілувати мої губи. — До вечора.

Сприйнявши цей жест як не двозначний натяк, я проводила чоловіка до дверей, пригадавши про відкладені і приховані в шафі «сексуальні» трухани. Які (тепер я навіть не сумнівалася) не мали пропасти даремно, навіть незважаючи на раптову навалу зомбі!

Справа залишалася за малим: відмити кожен куточок квартири, по якій годину вештався живий мрець. Заодно змінити постільну білизну, кинути на прання штори та покривала і почистити килими. До чого я, звичайно ж, приступила з щирим ентузіазмом.

Кілька разів генеральне прибирання доводилося переривати, щоб збігати до Діни і погодувати Клавіка. Після цього процес відновлювався. Результат того вартував: до вечора квартира стала такою чистою, якою не була, мабуть, із самого першого дня свого існування! Я ж, прийнявши душ, переодяглася у приготовану спідню білизну... і вирубилась на дивані. Розбудила мене Діна, як виявилося — за дві з половиною години. Вручивши мені синочка, вона побажала нам добраніч. Я ж, дивлячись на годинник, зрозуміла: незважаючи на обіцянку бути сьогодні раніше, чоловік все ж таки затримується.

Залишалося тільки тяжко зітхнути, погодувати Клавіка, погодуватися самій і грати з ним наступну годину. Після закінчення якої почати потихеньку готувати ванну.

— Привіт, я вдома. Вибач, що затримався, на роботі сьогодні взагалі дурдом, — тяжко зітхнув Арк, заходячи до передпокою.

— Нічого, ти саме вчасно. Давай сюди, допоможеш, — зітхнула я, роздягаючи на пеленальному столику дитину, яка перейшла в режим дзиґи.

Кивнувши, некромант швидко переодягнувся в домашнє і, взявши радісного синочка на ручки, поніс до невеличкої дитячої ванни, що стояла посеред вітальні... Аж раптом Клавік вирішив, що зараз саме час сходити по-маленькому, і направив бадьорий струмінь прямо татові в обличчя!

— Ти це навмисне мені його ось зараз дала? — тяжко зітхнув лорд Фрост, стражденно закотивши очі. У той час як син,  мабуть задоволений справленим ефектом, дзвінко розреготався.

— А що я? Я нічого, — спробувала запевнити я, насилу стримуючись, щоб не реготати в голос. — Це він, а не я, пі-пі захотів.

Похитавши головою з виглядом великомученика, чоловік опустив дитину у воду, коли я намилила мочалку дитячим гелем для душу і почала мити малого, що радісно плескалася в тепленькій воді. Якої він, до речі, весь час старався напитися.

— Ну, думаю вистачить з нього на сьогодні, — зітхнув Арк, коли Клавік присмоктався до його руки беззубою щелепою. — Давай, дістаємо, і годуй його швидше, поки він мене помилково не зжер.

Незабаром дитина була витерта м'яким рушником, обмазана олією для шкіри, запакована в підгузок і одягнена в бавовняний бодік з повзунками. Саме в такому вигляді я пішла з ним у спальню, де поклала поруч із собою і вручила в рот улюблені ласощі, за які він одразу ж вхопився.

Тим часом Аркадій, знявши помічену сином футболку, вирушив у душ, а потім — гриміти тарілками на кухні в пошуках такої бажаної вечері, яку почав розігрівати.