Читати книгу - "Тільки ми, Ліка Радош"

- Ні. Не потрібно. Все нормально. Не маленька ж. – відповідаю.

- Впевнена? – ще раз запитує.

- Так. Тим більше не думаю, що мої батьки нормально відреагували б на те, що ти хочеш залишитись в нас ночувати. – знаходжу найраціональніше пояснення своєї відмови. З цим вже ніхто не посперечається.

- Ти права. Просто не хочу відпускати тебе сьогодні.

- Не хвилюйся. Я вже велика дівчинка, чи як і Оксана вважаєш, що сама не дам собі ради, і будеш сумніватися в коректності моїх рішень?

- Ти про що? Звичайно, ні! Просто ти засмучена, а я не хочу, щоб ти сумувала далі. Думав відволічу тебе трохи. – посміхається та грає бровами.

Сама не помічаю, як на обличчі з'являється посмішка, коли спостерігаю це його кривляння. Нахиляюся ближче до нього та залишаю на губах ледь відчутний поцілунок.

- Ходи проведеш мене. Пізно уже!

Стас лиш з розумінням мені киває. Виходимо з авто. Пора закінчувати сьогоднішній день.

Карколомний такий день. З однієї сторони понесла сьогодні втрату в вигляді втраченої дружби з Оксаною. Вона значна частина мого життя, мого становлення. Якби не було такої її, то і я б не була тою, що є тепер.

З іншого боку – Стас. Сьогодні ми з ним стали по справжньому близькі. зворотний бік до дому показав наскільки ми відчуваємо одне одного.

В одному місці втратила, в іншому знайшла