Читати книгу - "Красуня для ловеласа, Каріна Іша"

Єва

Останнє, що я пам'ятаю це обійми Ігната. Далі повний провал. Розплющуючи очі, перше, що я бачу білу стелю. Відчуваю запах ліків у повітрі. У палаті нікого. Перша думка у моїй голові - де Ігнат? Сподіваюся нічого поганого з ним не трапилося.. Я цього не переживу.

Я підводжусь і сідаю на ліжко. У моїй руці стирчить катетер від крапельниці. Що зі мною сталося? Не пам'ятаю. Голова паморочиться, трішки нудить, у роті гіркота. Розглядаю себе усвідомлюю, що я не поранена. Потрібно якось зв'язатися з Ігнатом. Натискаю на узголів'ї ліжка кнопку виклику медперсоналу і в палату вбігає медсестра.

- Доброго дня, Єва. Як себе почуваєте? Щось турбує? Бажаєте води?

- Дякую, я добре почуваюся. Скажіть, а у вас є телефон, я можу зателефонувати?

- Так, звичайно, тримайте - вона простягає мені свій телефон, я беру його і швидко набираю номер Ігната. Чую довгі гудки. Чому він не бере слухавку? Нарешті він приймає виклик і я майже кричу в слухавку.

- Ігнат, ти де? З тобою все добре? 

Чую його стомлений голос.

- Я скоро буду, рідна. Вже в дорозі. Люблю тебе... - і відключається. Напевно, під дією крапельниці, я знову провалююсь у сон. Я знову відкриваю очі. Відчуваю знайомий аромат парфумів. Ігнат поруч. Він лежить на сусідньому ліжку з крапельницею в руці. Очі заплющені, його біла сорочка вся в крові. Він що, поранений? Ні. Тільки не це. Я підводжусь, хочу встати і підійти до нього. Коли намагаюся витягнути катетер Ігнат розплющує очі.

- Білосніжка, що ти робиш? Тобі треба лежати! - чую милий та улюблений голос. 

- Ігнате, що з тобою? Чому крапельниця? Чому сорочка в крові? Ти поранений?

- Мила, заспокойся. Все добре зі мною, кров не моя, а крапельниця так... для профілактики нервів. І взагалі, лежи спокійно. Скоро поїдемо додому!

Я лягаю, не відводячи від нього погляду. Мені здається, що якщо я зараз відвернуся або заплющу очі, то він зникне. Відстань між ліжками невелика і простягаю йому руку. Він торкається моєї руки, схрещуючи наші пальці в замок. Не відриває від мене погляду. Ми лежимо і мовчимо. Ось він, поряд, такий рідний та коханий.

- Ігнате, можна останнє питання?

- Угу.

- Що з Артемом та Іриною?

Він робить глибокий вдих, проводить рукою по волоссю, тре лоб.

- Ірина загинула, Артем у в'язниці. Ти добре приклалася, завдаючи удару йому в бік. Тому він не чинив опір при затриманні. Скоро суд і він сяде, надовго.

- Ігнате, мені напевно треба дати свідчення. Я самооборонялася. Мені ж не висунуть жодних звинувачень?

- У коридорі чекає слідчий. Записи з камер відеоспостереження із твого кабінету я передав їм. Звинувачень не буде, бо Артем дав свідчення! І його тато теж! Цей виродок визнав свою провину.

- А до того тут батько Артема? Він, що теж у цьому брав участь?

Я перебуваю в повному шоці від цих новин. Гаразд, Артем з глузду з'їхав, але що відбувається з його батьком? За що мене так ненавидить?

- Ні Єва, він ні до чого. Він одразу, як дізнався, розповів, що Артем викрав тебе. І дав адресу, де Артем тебе тримав. Так що, частково він тебе врятував.

- Так стоп, Багров. Яка камера у моєму кабінеті? А ну давай розповідай, давно ти за мною підглядаєш?

Ігнат підступно посміхається.  Грайливо підморгує мені і заплющує очі. Ось зараза. Знає, що я поки що встати не можу, щоб побити його. Ну я до нього ще беруся!

За кілька годин до палати заходить головлікар з виписками. Ура, ми їмо додому. Не люблю лікарні з дитинства. Перед цим я поспілкувалася зі слідчим. Розповіла йому все. І дуже сподіваюся, що це допоможе засадити Артема надовго. 

На парковці біля лікарні  бачу батька Ігната. Він обіймає нас, цілує мене в щоку та пропонує поїхати до них. У машині Ігнат згрібає мене за талію ближче до себе, цілує мене в верхівку. Я притискаюсь до нього. Ось мій спокій. Поряд з ним. Він нахиляється до мене і тихо шепоче на вухо:

- Знаєш Білосніжка, я сьогодні мало не помер, коли побачив на відео тебе непритомну. І зрозумів, як сильно я тебе люблю. Ти моє все, без тебе мені не вистачає кисню.

- І я тебе дуже люблю, - торкаюся ніжно його щоки, цілую ніжно в губи. Помічаю погляд, батька Ігната, бентежусь.

- До речі, Багрова, де ти навчилася так точно бити під ребра?

- Ігнат, - щипаю його за бік, - це все спонтанно вийшло. І взагалі, я не Багрова ще. Поки що я Єсаян. А будеш так поводитися, нею і залишуся. Зрозумів?

- Ніііі мила. Будеш ти Багрова і крапка.

- Ігнат, - цілую його в шию, -  пообіцяй, що коли приїде через місяць мій батько, то він нічого про сьогоднішню подію не дізнається.

- Обіцяю.