Читати книгу - "Сердечна терапія"

Антоніна цього дня прокинулася рано і, поки Ігор спав, пішла перевірити пошту, подивитися новини в Інтернеті, просто повештатися різними сайтами. Це була «офіційна версія» її сидіння за комп’ютером. Направду, попри те, що її «помста» набирала обертів і затягувала емоційно та фізично в нові стосунки з Романом, все ж таки її не полишав інтерес до подій на чоловіковому фронті. Хоч як це дивно, незважаючи на новорічні свята, уже днів п’ять як листування його із Сонею завмерло. З одного боку — можна б радіти. А з іншого — досвідчена жінка не могла не відчути в цьому чогось неприродного. Адже «романтичні коханці» в останніх листах не посварилися, не попрощалися надовго, не домовилися про інші способи зв’язку, не... Тобто — відбувалося між ними щось інше, те, над чим Антоніна не мала контролю.

Варіантів у її голові було кілька. По-перше, парочка могла змінити спосіб зв’язку, вдавшись до спілкування через інші адреси, через мобільний телефон або скайп, і контроль над цим ставав майже неможливим. По-друге, вони могли з якоїсь причини посваритися і припинити спілкування. Але листів, які б це підтверджували, у поштовій скриньці Ігоря не було. Навіть у папці «Видалені». По-третє, контакти могли перейти з віртуального простору в реальний, якщо ця корова приперлася до Києва, і це ускладнювало ситуацію. Хоча Антоніна не помічала, щоб Ігор кудись надовго зникав... Обмірковування варіантів розпалювало Антонінину фантазію і дратувало її. Відомо ж, що найбільше вибиває з рівноваги незрозумілість ситуації, яка тобі небайдужа. Адже, попри появу Тарчинського, чоловікова траєкторія залишалася під її пильною увагою. Жінці однозначно хотілося, щоб Ігор рано чи пізно (краще рано!) послизнувся у танцях навколо тої кривоногої тумбочки, розпластався в дурній позі, відчув усю ницість та безглуздість свого стану, щоб Соня Тю висміяла його чи витерла об нього ноги, і він, дурник-професор, прийшов до Антоніни з повинною, посипаючи голову попелом і благаючи прощення.

Може, то виглядало трохи гротескно в її уяві, а як, скажіть, може бачити скривджена жінка перспективи людини, здатної на таку підлість?! Він думав, що вона тут сидітиме і чекатиме, коли її посунуть із законного місця?! Чи посідатиме його формально довіку, споглядаючи ці шури-мури? Ага. Не на ту нарвався!

Так чи приблизно так розмірковувала Антоніна, під’їжджаючи за адресою, яку вказав їй у есемесці Роман. Вперше він запросив її до себе, в київську квартиру, сказавши, що вже повернувся з Москви, скучив і що має до неї серйозну розмову.

У серйозність Романових розмов Антоніна не дуже вірила, принаймні які між ними серйозні справи? Якщо називати речі своїми іменами, то коханці і є коханці. Не більше, не менше. А наразі так і було.

36

За вікном палати сутеніло, Яна лежала з книжкою і намагалася читати цей чужий позичений детектив, не відволікаючись ні на розмови сусідок (їх разом тепер було тут четверо, і ще чотири ліжка великої незатишної палати лишалися вільними), ні на власні думки, які шпорталися у звивинах її мозку, не даючи спокою ні вдень ні вночі. Інколи вона поглядала на годинник — наближався «день відкритих дверей». Іще вчора Олександра пообіцяла провідати її, й десь уже під’їжджала до Києва автобусом, сказала, що заїде прямо з автовокзалу, а тоді вирушить додому, якщо можна так назвати прихисток у дитячому садку. А ще несподівано зателефонувала Антоніна — просто так, привітати. Вона теж вважала, що Яна в Карпатах, і була вкрай здивована такими новинами. Яна напружилася від того дзвінка, мов захоплена зненацька злодюжка. При цьому Антоніна, на диво однозначно, бажала її провідати, але сказала, що має одну справу і приїде, лишень владнає, тож час цього візиту теж був поки що невизначеним.

Яні не дуже хотілося, щоб ці відвідини збіглися, все ж таки приятельські відносини з Шурочкою — це було зовсім не те, що стосунки з «пацієнткою» Антоніною. Хоча... Можливо, саме така комбінація і позбавила б її від вислуховування одкровень пані професорової про Ігоря та про реалізацію плану помсти.

Уночі у Яни підіймалася температура, і в розпеченому мозку крутилося різне, сперечалися перше і друге «Я» — сумлінно-правильне з іронічно-цинічним. А ще її не полишало бажання відкрутити час назад і якось взагалі уникнути тієї першої зустрічі з Антоніною, чи хоча б не пхати носа в чуже життя зі своїми підозрами, не розвідувати про вигадку пана професора... Їй марилася то дівчинка в білому фартушку з тугими щоками та косами, то Антоніна в такому самому вбранні, котра погрожувала пальцем і дорікала...

Яна втретє перечитувала в книжці один абзац і не розуміла в ньому ані слова. Раптом двері палати відчинилися, і на порозі з’явилась Олександра.

— З Новим роком усіх! Ну ти й дала!

Вона всміхнулася і пройшла до Яниного ліжка — розпашіла з морозу, але вже без верхнього одягу, хоч і з великою сумкою в руці. Яна відклала книжку.

— Привіт, Шурочко! Ну що ж ти тягла таку ваготу, ще й з дороги, га? Та хіба б я не обійшлася?

— Давай, подружко, без формул етикету, я вже нарешті доїхала, рада тебе бачити, смачненького тобі привезла, хоч і дієтичного, — треба сили поновлювати!

Олександра почала виставляти з сумки на тумбочку банку з бульйончиком, натерті варені бурячки, домашню ряжанку і шматочок відварного м’яса. Поки заповнювала наїдками Янину тумбочку, засипала пацієнтку питаннями:

— Розповідай, як ти тут? Як почуваєшся? Що лікарі кажуть? Вже ж друге січня. Коли додому? Як настрій?

Не встигла Шурочка порозставляти гостинці, як до палати зазирнула Антоніна.

— Ой, у мене сьогодні наче день народження! — всміхнулася Яна. — Заходьте! Ось і Шурочка приїхала з дому — й одразу до мене!

— З Новим роком! — підійшла ближче й неголосно, озираючись, привіталася з усіма разом Антоніна. — Я б могла і вчора заїхати, але ж не знала, вибачте...

Мізансцена звичайної районної лікарні і палати на вісім ліжок трохи притлумила жінку, яка звикла до інакшого обслуговування, та й узагалі нечасто втрапляла до лікарень. Яна вказала їй рукою на місце поруч із Олександрою, яка сиділа на вільному ліжку біля Яниного.

Жінки привіталися, як давні знайомі, хоча після їхньої першої несподіваної зустрічі не бачилися. Обидві глянули одна на одну не без інтересу. Антоніна,