Читати книгу - "Вічне життя Смерті, Лю Цисінь"

Під час півстолітньої гонитви в космосі «Гравітація» постійно передавала «Синьому простору» інформацію про те, що їхня спроба втечі позбавлена сенсу: навіть якщо земні переслідувачі зійдуть із дистанції, Краплини неодмінно наздоженуть корабель-втікач і знищать його; натомість за умови повернення на Землю екіпаж може розраховувати на справедливий суд, тож їм варто негайно розпочати сповільнюватися й розвертатися. Відмова від утечі значно скоротила б час погоні, але «Синій простір» ігнорував усі повідомлення.

Рік тому, коли відстань між «Гравітацією» й «Синім простором» скоротилася до 30 астрономічних одиниць, сталася певною мірою очікувана подія: «Гравітація» й Краплини, що її супроводжували, увійшли в сліпу для софонів зону, внаслідок чого зв’язок із Землею в режимі реального часу перервався. Надалі для спілкування можна було використовувати лише електромагнітні хвилі й нейтрино, тож час, за який інформація від «Гравітації» досягала Землі, збільшився до 15 місяців; на відповідь слід було очікувати стільки ж.

Витяг із «Минулого поза часом»: сліпі зони в просторі для софонів — іще один непрямий доказ на підтримку теорії Темного лісу

На початку Епохи кризи Трисолярис, відправляючи софони на Землю, розіслав у різні частини Чумацького Шляху ще шість інших, розігнавши їх майже до швидкості світла. Незабаром усі шість потрапили до «сліпих зон», при цьому найбільша відстань, на яку софону вдалося відлетіти, дорівнювала лише семи світловим рокам.

Наступна запущена партія софонів стикнулися з тими ж проблемами. Найближчу сліпу зону всього за 1,3 світлового року від Землі було виявлено софонами, які супроводжували «Гравітацію».

Відновити квантову заплутаність між софонами у випадку її переривання вже неможливо, тож ті софони, які потрапили до сліпих зон, були назавжди загублені в просторі й часі.

Для Трисоляриса таке втручання в простір-час залишалося нерозв’язаною загадкою: подібні перешкоди на шляху софонів — це природна аномалія чи штучно створені перешкоди? Учені Землі й Трисоляриса схилялися до думки, що перешкоди не природні.

Перш ніж потрапити в пастку сліпих зон, софони, розіслані в різні частини Чумацького Шляху, встигли розвідати лише дві зоряні системи, які мали планети. На них не було виявлено жодних ознак життя чи присутності цивілізації, тож учені Землі й Трисоляриса припустили, що незаселеність цих світів і стала причиною того, що софони змогли без перешкод їх дослідити.

Через це аж до останніх років Епохи стримування Всесвіт лишався таємничим місцем для обох світів, але існування сліпих зон для софонів, імовірно, можна розглядати як непряме підтвердження правдивості теорії Темного лісу, яка перешкоджає повній прозорості Всесвіту.

Рік 62-й Епохи стримування. «Гравітація». Десь на околицях хмари Оорта

Потрапляння софонів у сліпу зону не мало фатального впливу на місію «Гравітації», але значно ускладнило успішність виконання завдання. До цього моменту софон, який перебував на борту «Синього простору», давав можливість «Гравітації» отримувати повну інформацію про стан справ утікача. Тепер повернувся статус-кво: кораблі знову перетворилися на чорні скриньки один для одного. До того ж Трисолярис утратив контроль над Краплинами в режимі онлайн, і тепер їхня поведінка визначалася тільки вбудованим штучним інтелектом, що могло призвести до неочікуваних подій.

Ця ситуація спонукала капітана «Гравітації» ухвалити рішення про необхідність якнайшвидше завершити місію, тож він віддав наказ знову розпочати процес прискорення, щоб наздогнати втікачів.

Швидке наближення «Гравітації» змусило «Синій простір» вперше озватися до корабля погоні. Вони надіслали пропозицію відправити човником на «Гравітацію» дві третини екіпажу включно з головними підозрюваними в обмін на можливість решті екіпажу «Синього простору» продовжити свою мандрівку вглиб космосу. Таким чином, людство збереже форпост і насіння в міжзоряному просторі для майбутніх відкриттів та колонізації.

Пропозицію рішуче відкинули навіть без обговорен­ня. У відповіді з «Гравітації» було зазначено, що весь екіпаж «Синього простору» в повному складі підозрюють у вбивствах та інших злочинах, тому вони всі до одного мають постати перед судом. Космос змінив їхню сутність, тож члени екіпажу не можуть більше вважатися частиною людства, а відтак про «дослідження Всесвіту від імені людства» не може бути й мови.

Екіпаж «Синього простору» нарешті зрозумів безглуздість продовження втечі й опору. Якби переслідувачем виступав виключно земний військовий корабель, то можна було б зважитися на битву, але супровід двох Краплин суттєво змінював баланс сил і перетворював таку спробу на акт самогубства. Перед міццю Краплин «Синій простір» був лише паперовою мішенню, тож розраховувати на вдалу втечу вже не доводилося. Коли протиборчі сторони розділяли 15 астрономічних одиниць, «Синій простір», відмовившись від утечі, склав зброю перед «Гравітацією» й одночасно на повну потужність запустив процес уповільнення, що призвело до різкого скорочення відстані між двома кораблями. Тривале полювання от-от мало добігти кінця.

На «Гравітації» оголосили бойову тривогу, й увесь екіпаж почав прокидатися від сплячки, порушуючи звичну за п’ятдесят років тишу на борту.

Члени екіпажу, які щойно прокинулися після гібернації, мали призвичаюватися до поточного стану справ — не тільки до того, що вони майже наздогнали втікача, а й до втрати зв’язку із Землею в режимі реального часу. Але цей факт не сприяв розумінню екіпажем «Гравітації» вчинку «Синього простору». Навпаки, як діти, що тимчасово втратили із поля зору батьків, вони воліли не довіряти здичавілим одноліткам, які взагалі не мали батьків. Усі горіли бажанням якнайшвидше взяти на абордаж «Синій простір» і вирушити у зворотний вояж. Хоча обидва кораблі прямували в одному напрямку приблизно з однією швидкістю посеред безкрайого й безлюдного космічного простору, на борту панували протилежні настрої: екіпаж «Гравітації» відчував піднесення через близький кінець подорожі, а всі на «Синьому просторі» були в розпачі через невдалу спробу втечі.

***

Через 98 годин після повернення екіпажу корабля з гібернації до штатного психіатра «Гравітації», лікаря Веста звернувся перший пацієнт. Але те, що ним виявився підполковник Девон, невимовно здивувало Веста. У лікарських профайлах членів екіпажу Девон значився як людина з найвищим показником психологічної стійкості. Підполковник очолював прикомандирований підрозділ військової поліції, в завдання якого входило роззброєння й арешт членів екіпажу «Синього простору», після того як «Гравітація» наздожене втікачів. Члени екіпажу «Гравітації» були представниками останнього нефемінізованого покоління людства, й Девон мав настільки яскраво виражену маскулінну подобу, що його часто плутали з людиною з минулого. Переконання підполковника були під стать зовнішності — він часто висловлював думку, що через події Темної битви варто було б поновити практику смертної кари для злочинців.

— Лікарю, я знаю, що наша розмова залишиться між нами й ви не сміятиметеся з почутого, — мовив Девон обережним тоном, який різко контрастував із його звичною манерою вести бесіду.

— Підполковнику, в моїй професії взагалі не заведено сміятися.

— Учора, приблизно о 436950 за зоряним часом, я вийшов із конференц-зали №4 й коридором №17 попрямував до свого житлового модуля. Якраз посередині коридору, біля входу до розвідувального центру, я зустрівся з молодшим лейтенантом чи принаймні з людиною, одягнутою у форму молодшого лейтенанта космічного