Читати книгу - "Весь світ у кишені"

Коли вони з кимось зустрічалися, Джинні завжди брала його за руку — і це тішило Кітсона.

А якось після обіду, коли вони лежали пліч-о-пліч на сонці, наплававшись — він у пляжних шортах, вона — у цільному білому купальнику, — Джинні раптом повернулася до нього, притулилася щокою до плеча Алекса й поклала руку йому на груди. На мить Кітсону здалося, що крига остаточно скресла, але тут він побачив, що просто двоє людей вийшло на пляж. Коли та пара побачила їх у такому положенні, то з розумінням пішла в інше місце, лишивши Джинні з Кітсоном на самоті.

Він застиг, щоб не ворухнутися, і сподівався, що Джинні також не рухатиметься. Та вона, звісно ж, забрала руку. Щойно ті двоє пішли геть, дівчина підняла голову й поглянула на Кітсона.

— Вибач, — сказала вона. — Я не мала наміру завдати тобі незручностей.

— У жодному разі, — заперечив Кітсон. — Мені було приємно.

Вона розсміялася і сіла.

— Я бачу. Піду ще поплаваю, — дівчина підвелася й побігла до озера.

Кітсон лишився на місці й милувався нею.

Так, вона справді розслабилася з ним. І вперше юнак відчув, що в нього з'явився шанс сподобатись їй. Кітсон розумів, що вимога Блека стерегти фургон — цілком логічна. Будь-яка людина, що вештатиметься тут уночі й надумає залізти до фургона, повністю знищить їхній план.

— Гаразд, — Алекс відсунув стілець. — Піду туди просто зараз.

Блек очікував опору, а тому здивовано спостерігав, як юнак виходить із хижки. Коли за ним зачинилися двері, Блек сказав:

— Гадаю, на ліжках сьогодні ляжемо ми з Джипо, а ти, крихітко, лишишся на дивані. Ми займаємося справою, тож саме нам потрібно добре виспатися. Ти не проти?

Джинні байдуже знизала плечима.

— Звісно.

Блек поглянув на неї.

— Хіба що на дивані може лишитись Джипо.

Дівчина різко підвела погляд.

— Дякую, але на дивані залишуся я, — відрізала вона.

Ед осміхнувся.

— Роби, як хочеш, — він дістав колоду карт, що лежала над каміном, і взявся її тасувати. — Зіграємо партію в кункен[11]?

— Ні, — відказала Джинні. — Я піду прогуляюся. Звільніть кімнату до мого повернення.

Відчуваючи напругу в повітрі, Джипо тривожно почав дослухатися до розмови.

— Звісно, — усміхнувся Блек. — Джипо, ходімо до спальні. Можемо використати замість столу друге ліжко.

Італієць підвівся й рушив до спальні.

— Кімната твоя, крихітко, — сказав Ед. — Чи сподобався тобі день із селюком? Уже запала на нього?

Джинні відкинулася на спинку свого крісла й зневажливо зиркнула на нього.

— Хіба в цьому полягає моє завдання?

— Чого на світі не буває. Підозрюю, існують і такі дівчата, які б могли втюритися в того селюка. Принаймні він на тебе запав.

Дівчина підвелася й підійшла до дверей хижки.

Блек провів її очима.

— Ми з тобою, крихітко, могли б стати гарною командою. Подумай про це, — сказав він, коли Джинні відчинила двері.

— Відвали, — буркнула дівчина, навіть не глянувши на нього. Вона пірнула в пітьму й зачинила за собою двері. У Блека в очах загорівся лихий вогник, але чоловік завагався. Він хотів було піти за нею і добре провчити, щоб знала, як із ним розмовляти, але усвідомлював, що з-за фургона вийде Кітсон, а до бійки з боксером Ед іще не був готовий.

Люто знизавши плечима, він пішов до спальні, де Джипо сидів на ліжку й нервово стискав і розтискав руки.

— Послухай, Еде, — мовив італієць. — Облиш дівчину. У нас і так достатньо клопоту, щоб іще через жінок сваритися.

— Стули пельку! — гарикнув Блек і, сівши на ліжко, взявся роздавати карти.

Близько одинадцятої чоловіки почули, як до будинку повернулася Джинні, а ще за кілька хвилин долинув шум води з душу.

Блек загасив цигарку й згріб карти.

— Давай дрихнути, — сказав він. — Нам треба повернутися у ту бляшанку до світанку.

Джипо був готовий заснути хоч зараз, тож за десять хвилин після того, як вимкнули світло, він захропів.

Блек витріщався у пітьму й слухав, як Джинні ходить вітальнею, а за кілька хвилин зауважив, що у кімнаті стало темно.

Блек надавав перевагу прямим підходам до жінок, а поступове залицяння вважав просто марнуванням часу.

Він відкинув простирадло, беззвучно вислизнув із ліжка й підійшов до дверей спальні. Переконавшись, що Джипо міцно спить, Ед обережно повернув ручку, пірнув у темряву вітальні й зачинив за собою двері.

Світло миттю ввімкнулося, й Джинні привстала.

Вбрана у світло-блакитну піжаму, дівчина видавалася Блеку дуже спокусливою. Він осміхнувся, перетнув кімнату й зупинився біля дивана, розглядаючи красуню згори.

— Я вирішив скласти тобі компанію, крихітко. Посунься.

Джинні продовжувала сидіти. Вираз її синьо-зелених очей не змінився.

— Забирайся! — тихо сказала вона.

— Ну ж бо, люба, — Блек сів на край дивана. — Не поводься так. У мене є для нас двох план. Коли зі справою буде закінчено і на руках матимемо гроші, ми разом вирушимо в мандри. Я відвезу тебе в Лондон і Париж. Тобі б цього хотілося, правда?

— Я сказала — забирайся! — повторила дівчина. Еда розлютило, що вона лишалася такою спокійною і безстрашною.

— Може, мені вдасться тебе переконати, — він швидко схопив її за плечі, але раптом відчув, як щось тверде впирається йому в груди.

Блек опустив очі, й у нього перехопило подих, коли він побачив, що на нього спрямовано пістолет.

— Повільно забери від мене свої руки, — метал у голосі Джинні налякав Блека. — Повільно, інакше я тебе вб'ю.

У Блека пересохло в горлі. Неквапно й обережно він відпустив її плечі й підняв руки. Коли Ед зазирнув дівчині у вічі, його охопило страшне відчуття, що він на волосинці від смерті.

— А тепер підводься, — продовжувала Джинні. — Повільно, і не опускай рук.

Блек обережно підвівся й позадкував.

— Забирайся звідси! — дуло її пістолета було націлене на його груди. — Спробуєш полізти до мене ще раз — вб'ю. А тепер повертайся до своєї кімнати й лишайся там.

Ед глибоко вдихнув.

— Добре, крихітко.