Читати книгу - "Весь світ у кишені"

— Тікай давай, дешевий донжуане, — сказала Джинні.

Блек зайшов до спальні й зачинив двері. Його аж трусило від люті. «Якщо вона гадає, що після цього отримає свою частку, коли гроші нарешті будуть у нас, то дуже помиляється», — подумав він, лягаючи в ліжко.

Він її покарає! Він навчить її, як наставляти на нього пістолет!

Її і цього придурка Кітсона! Він обох провчить!

Коли вони витягнуть гроші з броньовика, він вгатить кулю Кітсонові в голову, ну а щодо Джинні — час покаже.

У темряві зазміїлася жорстока посмішка Еда.

Сімсот п'ятдесят тисяч баксів — це значно краще, ніж двісті п'ятдесят. Він лежав у темряві й уявляв, що робитиме з такими грішми.

«Мабуть, — раптом вирішив він, — було б непогано позбутися й Джипо. Так, слід прибрати їх усіх».

Мільйон — це краще, ніж сімсот п'ятдесят тисяч.

І справді, весь світ у кишені!

Із мільйоном готівкою він стане королем!

Розділ дев'ятий

І

Наступні два дні минули за тим самим зразком. На світанку Блек і Джипо поверталися до фургона, а Кітсон — до хижки.

За кілька годин сонний Алекс ішов з Джинні гуляти й проводив з нею цілий день. Вони плавали, каталися озером на човні й гуляли.

Блек сидів у фургоні на підлозі й читав газети, доки Джипо гарував над дверима броньовика.

Новини видавалися підбадьорливими. Поліція й армія були повністю збиті з пантелику. І хоча пошуки тривали, але в заявах поліції вже вчувалася нотка безпорадності. Зрештою, вони прийшли до висновку, що панцерник кудись відвезли в іншому транспорті. Інакшого варіанта не було: ну як іще він міг зникнути безслідно? Припускалося, що панцерник уже за межами країни. Тепер пошуки проводилися в радіусі п'ятиста миль, а нагороду підняли до п'яти тисяч доларів.

Двісті солдатів і поліціянтів прочісували Фокс-вуд, а літаки досі патрулювали дороги. Рано чи пізно, оголосила штаб-квартира армії, панцерник має бути знайдено. Фізично неможливо ось так зникнути й лишатися непоміченим!

У поліції й армії були свої клопоти, а у Джипо й Блека — свої.

Важка дводенна праця Джипо не дала ніяких результатів.

Він весь день сидів на стільці у пекельній спеці фургона, рухаючи циферблат, і прислуховувався, пітнів, лаявся і знову прислухався. Але друга цифра вперто відмовлялася ставати на місце.

Блеку було нічого робити, окрім як читати газети й спостерігати за Джипо, а тому його нерви напружилися до краю. До всього додавалася нестерпна духота у фургоні й напружене очікування того, що будь-якої миті проявиться друга цифра. Крім того, його доводила до сказу думка, що Джинні з Кітсоном на свіжому повітрі насолоджуються собі життям.

«Звісно, навіть якщо Кітсон і відбитий бовдур, — говорив сам до себе Ед, — дотепер він уже встиг справити враження на дівчину. Жоден чоловік, що провів із жінкою цілі три дні, не міг не справити враження». Якби він, Блек, лишився із Джинні хоча б на дванадцять годин, вона б уже підпала під його чари. Тож думка про те, що Алекс із Джинні лише вдвох, крапала отрутою ревнощів на його виснажені нерви.

Близько шостої години третього дня, коли вечірнє сонце сховалася за горами, заливаючи озеро помаранчево-червоним світлом, Джипо зірвався.

Три дні він гарував над замком у практично неможливих умовах, і тепер почувався абсолютно розчавленим. Друга цифра відмовлялася відкриватися. Він крутив циферблат, на волосинку змінюючи положення, але клята цифра все одно не відкривалася. А отже, він крутив циферблат значно більше, ніж було потрібно. А отже, руки, якими він так пишався, виявилися недостатньо чутливими, щоб контролювати ручку циферблата.

— Я не можу цього зробити! — враз застогнав він, гупнувшись об двері броньовика. — Мені це не до снаги, Еде! Усе марно! Хай я навіть двадцять років намагатимуся, мені не вдасться! Якщо я не вийду звідси, то збожеволію!

Стривожений істеричною ноткою в голосі італійця, Блек скочив на ноги й обійшов навколо панцерника з пістолетом у руці.

— Стули пельку! — гарикнув він, тицьнувши зброю Джипо під ребра. — Трясця, ти або відкриєш цей сейф, або я тебе вб'ю!

Джипо безсило заплакав. Його опасисте тіло трусилося від виснаження.

— Давай, — видихнув він. — Убий мене. Думаєш, мені не по цимбалах? Я радше помру, аніж далі працюватиму з цією пекельною штукою! Візьми і вбий мене! Я більше не можу витримати!

Блек із розмаху вдарив Джипо по обличчю стволом пістолета. Італієць відсахнувся. Кров із розсіченої щоки потекла на комір. Він притулився до боку броньовика й заплющив очі.

— Давай! — кричав він пронизливо й істерично, наче налякана жінка. — Убий мене! Я більше не можу! З мене годі!

— Опануй себе, гівнюку! — закричав Ед, стривожений тим, наскільки поганий вигляд має Джипо. Він розумів: якщо італієць вийде з-під контролю, увесь план піде за вітром.

— Кажу ж тобі, я не можу цього зробити! — заволав Джипо й упав зі стільця, прикриваючи обличчя долонями.

Тієї миті у фургон тихо постукали: від цього звуку Блек закляк, а його серце навіть битися перестало. Він бачив, як Джинні з Кітсоном поїхали на «б'юіку» до міста на закупи, тож він знав, що ніхто з них стукати не міг.

Коли Джипо застогнав, Блек схопив його й затрусив, розлючено шепочучи:

— Стули пельку! Надворі хтось є!

Джипо заціпенів і змовк.

Обоє чоловіків застигли в очікуванні, прислухаючись до будь-яких звуків.

Стукіт повторився.

Жестом Блек наказав Джипо лишатися на місці. Стискаючи пістолет у руці, він підповз до заштореного вікна. Тримаючись скраю, він визирнув крізь штору.

Біля дверей фургона стояв хлопчик років десяти. Він стукав, супився й витріщався на трейлер. У руці хлопчик стискав іграшковий пістолет, яким вказував на двері.

Спостерігаючи за ним, Блек вищирився.

Хлопчик був вбраний у джинси та картату біло-червону сорочку. На голові виднівся старенький солом'яний капелюх. Малий стояв босоніж і витріщався на фургон. На засмаглому обличчі читалося збентеження. Хлопчик довго роздивлявся трейлер, а тоді, прийнявши рішення, рушив уперед і поклав пальці на підвіконня, готуючись підстрибнути й зазирнути у вікно.

Джипо, побачивши налякане, але рішуче обличчя Блека, долучився до спільника біля вікна. Італійцю перехопило подих, коли він побачив хлопчика, і він швидко стиснув руку на зап'ясті Блека.

— Ні! — прошипів Джипо. — Не дитину! Ти збожеволів?

Блек вивільнив зап'ястя і розслабився, коли побачив,