Читати книгу - "Темний ліс"

По завершення зустрічі Чан Вейси залишився сам у конференц-залі й закурив. Струмінь диму в сонячному промені, що пробився крізь шибку, здався язиком полум'я. «Хоч би там як, принаймні старт відбувся», — подумав він.

* * *

Уперше в житті Ло Цзі на власні очі бачив здійснення мрії. Він гадав, що обіцянки Гараніна так і залишаться обіцянками: звичайно, він зміг би знайти приголомшливо красиве місце серед незайманої природи, проте нітрохи не схоже на фантазію Оберненого. Та коли Ло Цзі вийшов з гелікоптера — ніби потрапив у власний сон: засніжені вершини гір удалині; озеро з широкими луками й лісом по берегах, усі деталі картини, змальованої Гараніну. Особливо вражала справжня первісна чистота, якої він досі навіть не міг уявити. Здавалося, ожила чарівна казка: солодкий смак свіжого повітря, ніжне сонячне світло, пестливі промені, найлагідніші в світі. Та найдивовижні-шою виявилася невеличка вілла на березі озера. Кент, із яким приїхав Ло Цзі, розповів, що дім зведений у середині ХІХ століття, але з вигляду він здавався старішим. Невпинний біг часу стер вік будівлі й ідеально вписав її у краєвид.

— Не дивуйся ти так, люди інколи бачать уві сні місця, що існують насправді, — сказав Кент.

— Тут хтось мешкає? — спитав Ло Цзі.

— У радіусі п'яти кілометрів — нікого. Далі є кілька невеличких селищ.

Ло Цзі здогадувався, що вони десь у Північній Європі, але уточнювати не став.

Кент провів його до будинку. Перше, що побачив Ло Цзі в просторій, європейській з вигляду вітальні, був комин зі стосом полін із фруктових дерев, які наповнювали приміщення приємними пахощами.

— Власник маєтку передав тобі вітання й сказав, що він гордий від усвідомлення того, що тут житиме Обернений, — сказав Кент і додав, що тут, крім звичних благ цивілізації, є ще багато чого: стайня на десять коней, бо добиратися до засніжених гір найкраще верхи або пішки; тенісний корт і поле для гольфа; погрібець з винами; моторна яхта й кілька вітрильних човнів на озері. Старо-винний будинок начинили найсучаснішим обладнанням: у кожній кімнаті комп'ютер із доступом до швидкісного інтернету, супутникове телебачення, навіть цифровий кінозал. Майданчик для гелікоптерів, як зауважив Ло Цзі, збудували доволі давно.

— А ця людина не бідує.

— Питання не лише в грошах. Той пан бажає зберегти інкогніто, але якщо я назву його ім'я, ви його, швидше за все, пригадаєте… Доброчинець подарував цей маєток ООН, і він — значно більша цінність за дарунок Рокфеллера[30]. Тому від початку з'ясуймо всі деталі: земля й нерухомість є власністю ООН. Ви маєте право лише тут мешкати. Проте вам дістався значний спадок: коли власник виїжджав звідси, він переказав, що забрав свої особисті речі, а все інше, залишене в будинку, — ваше. Самі лишень картини коштують, напевно, чимало.

Кент повів Ло Цзі на екскурсію будинком. Ло Цзі відзначив тонкий смак колишнього власника, бо інтер'єр кожної кімнати викликав відчуття спокою, розслабленості. Більшість книг у бібліотеці виявилися старовинними латинськими виданнями. Картини на стінах здебільшого належали до різних течій модернізму, проте це не створювало жодного дисонансу з класичним інтер'єром. Особливо впадало в око, що серед полотен не виявилося пейзажів, і це знову ж таки свідчило про зрілість естетичних смаків: прикрашати пейзажами стіни в будинку, захованого в раю, — все одно, що з відра доливати воду в океан.

Повернувшись до вітальні, Ло Цзі вмостився у надзвичайно комфортне крісло-гойдалку навпроти комина. Простягнув руку до невеличкого столика поряд і взяв з нього якусь річ. Придивився уважніше й зрозумів, що тримає в руках рідкісну європейську люльку для паління, традиційну домашню забавку аристократів. Ло Цзі глянув на порожні полиці вздовж стіни й спробував уявити, що там стояло до того, як попередній власник спакував свої речі.

Тим часом Кент привів обслугу, що опікувалася будинком: економку, кухаря, водія, грума, шкіпера, аби познайомити з новим господарем. Коли вони пішли, Кент окремо відрекомендував Ло Цзі підполковника в цивільному, який відповідав за охорону об'єкта. Коли нарешті вони з Кентом залишилися наодинці, Ло Цзі спитав, де зараз Ши Цян.

— Він виконав завдання, забезпечив вашу охорону під час перельоту, тож, напевно, повернувся до Китаю.

— Я хочу, щоб він змінив підполковника на цій посаді. Ши Цян здається мені більш компетентним.

— Я дотримуюся тієї самої думки, але він зовсім не говорить англійською, тож виконувати обов'язки йому буде вкрай складно.

— То змініть охоронців на китайців, та й по всьому.

Кент пообіцяв зв'язатися з Ши Цяном і пішов. Ло Цзі також вийшов із вітальні на ідеально підстрижений газон, звідти побрів пірсом, що тягнувся аж до середини озера. Дістався його кінця, сперся об поруччя й довго вдивлявся у віддзеркалення засніжених гірських вершин у водяній гладіні. Навколо них тремтіло в сонячному промінні свіже повітря. Ло Цзі запитав у себе: «Що важить для тебе доля світу за чотири століття в такому сьогоденні?».

Та хай йому грець, тому планові «Обернених до стіни».

* * *

— Як цей виродок сюди потрапив? — спитав стиха учений біля терміналу.

— Напевно, для Оберненого це не проблема, — прошепотів інший.

— Надто прозаїчно з вигляду, чи не так, пане президенте? — доктор Аллен, директор Лос-Аламоської національної лабораторії, звернувся до Рея Діаса, якого супроводжував уздовж ряду комп'ютерних терміналів.

— Я більше не обіймаю посади президента, — відрубав Рей Діас, озираючись довкола.

— Це один із центрів моделювання ядерної зброї. Чотири такі самі розташовуються тут, у Лос-Аламосі, й ще три — у Ліверморській національній лабораторії.

В око Реєві Діасу впали два об'єкти: нові, з великими яскравими дисплеями та безліччю красивих ручок-мані-пуляторів на консолі. Проте Аллен потягнув його в іншому напрямку.

— Це ігрові машини. На тутешніх терміналах і консолях особливо не пограєш, тож ми привезли два автомати, щоб у вільний час знімати нервове навантаження.

Рей Діас помітив два інші пристрої, що кардинально відрізнялися від решти обладнання. Вони мали прозорий корпус, доволі складну конструкцію, у кожному булькотіла рідина. Він озирнувся й побачив посмішку Аллена. Той помотав головою, проте цього разу не намагався його зупинити:

— Це зволожувач повітря. Клімат у Нью-Мексико надто сухий.