Читати книгу - "Мала, Олекса Мун (Alexa Moon)"

— Домашню адресу диктуй! — холодно вимовляє хлопець, займаючи крісло водія. Він скидає шкіряну куртку та відкидає її на заднє сидіння. На панель приладів летить пістолет, що з'явився з-за спини брюнета. Витатуйована рука лягає на кермо, а чорні очі впиваються в мене в «мертвою хваткою».

— Не додому, будь ласка! Відвезіть мене до Валерії. Вона живе…

— Знаю, де вона живе! — гидливо видає, перебиваючи мене. Невдоволено пирхнувши він заводить мотор. — Як мене бісить ця Валерія.. — невдоволено бурмоче собі під ніс.

У голові проскакує погана думка, що між Лєрою та цим хлопцем крім натягнутих стосунків ще є щось. Але ця думка тане. Бажання подякувати Арону, здається більш вірним та доречним, ніж додумувати якісь безглузді домисли в його бік та бік Лери.

— Дякую, — тихо вимовляю дивлячись на пальці рук. — Що мені допоміг. Знову.

— Це було востаннє. — Сухо відповідає він, повністю зосередившись на дорозі. — Постарайся більше не потрапляти в халепу.