Читати книгу - "Адвокат диявола"

Пошукавши очима Міріам, Кевін побачив, що вона прямує до танцмайданчика разом з містером Мільтоном. Він зачекав, коли вони почнуть танцювати.

— Поглянь на боса. Звідси він здається на двадцять років молодшим.

— Так, — озвався Пол; на його обличчі знову з’явилася невимушена усмішка. — Оце так чоловік. Ходімо.

Пол пішов за ним на інший кінець кімнати. За мить до того, як вони ввійшли до коридору, він озирнувся і побачив, як Міріам крутиться та звивається — так провокативно, як ще ніколи не робила на його пам’яті прилюдно.

— Ходімо, — повторив Пол, і Кевін знову пішов коридором до кабінету, в якому чекали інші молодші партнери.

З усмішок на обличчях Теда, Дейва й Пола Кевін здогадався, що збіговисько в кабінеті не було спонтанним. Після того як Тед налив Дейвові ще келих шампанського, цього разу «Дом Періньйон», Дейв прокашлявся.

— Ми хотіли відірватися від натовпу, щоб трохи побути на самоті з тобою, Кевіне, — промовив він. — Але спершу про головне, — він підняв келих. — Ми б хотіли скористатися цією можливістю привітати нового члена нашої правової родини. Хай його таланти, розум і знання повністю ввійдуть у силу в прийдешніх судових баталіях.

— Так, так, — додали Тед і Пол.

— За Кевіна, — промовив Дейв.

— За Кевіна, — повторили вони, і всі випили.

— Дякую, хлопці. Я хочу сказати, що дуже вдячний за те, як ви та ваші дружини спростили життя мені й Міріам. Дуже хочу бути з вами у вашій діяльності. Боюся лиш одного — не виправдати великих очікувань вашої трійці та містера Мільтона.

— О, та ти їх виправдаєш, друзяко, — запевнив Пол.

— Ми всі починали з цим відчуттям, — сказав Тед. — Тебе здивує, як швидко воно зникає.

Вони сіли, бо Дейв мав розповісти новий анекдот. Коли він закінчив, їхній сміх було чути аж у коридорі. Знову полилося шампанське, прозвучали нові історії. Кевін гадки не мав, скільки часу минуло, та раптом усі вони перестали говорити, бо почули звуки рояля.

— Це, напевно, твоя дружина, — сказав Дейв. — Ми чули, що вона добре вміє грати.

Вони швидко встали й долучилися до натовпу, який оточив Міріам і рояль. Містер Мільтон стояв ліворуч від неї, поклавши руку на кришку рояля й дивлячись на слухачів. Здавалося, він пишається так, наче Міріам — його донька чи навіть… дружина.

Кевін наблизився. Він ще ніколи не бачив, щоби пальці Міріам літали по клавішах так вправно і граційно. Обличчя в неї було похмуре, а сиділа вона напружено й різко випроставшись. Жодних вагань, жодного остраху, жодної невпевненості. Вона була схожа на професійну піаністку.

Музика ж була чудова. Не впізнаючи твору, Кевін замислився, чи не приготувала вона його на той випадок, якщо її на це вмовлять. От тільки вона не була схожа на людину, яку довелося вмовляти. Вона була схожа на людину, що грає за гроші. Поглянувши на обличчя присутніх, він побачив на них глибоке схвалення та захват. Люди кивали одне одному, у них округлювались очі. Міріам наче була черговою знахідкою містера Мільтона.

Але ж це не так, подумав Кевін. Це дивно. Він відчув, що трохи очманів, і пошкодував, що випив стільки шампанського. Він уже збився з ліку, скільки келихів випив, і все ж, поглянувши тепер на шампанське у своєму келиху, відчув непереборне бажання його надпити. Воно неначе обернулося в нього на очах з рожевого на криваво-червоне.

Він побачив, що на нього дивиться Даяна, і всміхнувся їй. Вона кивнула на Міріам і підняла брови. Раптом кімната крутнулася. Він хитнувся, але не втратив рівноваги, бо схопився за стілець із високою спинкою праворуч від себе. Заплющив очі й мотнув головою. Знову розплющивши очі, він відчув себе так, ніби опинився за кілька сантиметрів над біговою доріжкою. Підлога під ним неначе текла. Він знову мотнув головою й заплющив очі. Розплющивши їх удруге, він побачив біля себе Даяну.

— У вас усе гаразд? — прошепотіла вона.

— Просто трохи закрутилося в голові. Мабуть, перепив шампанського.

— Нічого страшного. На вас ніхто не звертає уваги. Усі зачаровані Міріам. Спирайтеся на мене, і я відведу вас до кабінету, де ви зможете перепочити. Я ще й мокрий рушник вам принесу.

— Так, мабуть, ви маєте рацію.

Він дозволив їй відвести себе геть, майже не розплющуючи очей, бо щоразу, коли він їх розплющував, кімната починала крутитися. Вона провела його до м’якого шкіряного дивана в кабінеті, а тоді вийшла по рушник для нього. Кевін відкинувся назад, поклавши голову на спинку дивана, і спробував розплющити очі. Стеля скидалася на вир, і в нього з’явилося жахливе відчуття, ніби він туди падає, тож він знову заплющив очі й розплющив їх аж тоді, коли відчув у себе на лобі холодне полотно.

— Кілька хвилин — і все у вас буде гаразд, — пообіцяла Даяна.

— Дякую.

— Може, з вами посидіти?

— Ні, не варто. Я просто трохи відпочину. Щойно Міріам закінчить грати, скажіть їй, де я і що в мене все гаразд.

— Звісно.

— Дякую, — відповів він і заплющив очі.

За кілька секунд він заснув. Він гадки не мав, скільки часу там провів. Прокинувшись, він спершу спантеличився. Де він? Як сюди потрапив? Він потер обличчя сухими долонями й оглянув кабінет. За мить усе повернулося до нього, і він усвідомив, що довкола дуже, дуже тихо. Жодної музики, зовсім не чути вечірки.

Кевін зіп’явся на ноги, спершу почуваючись трохи непевно, але швидко опанував себе. Тоді пішов до дверей і вийшов. Коридор був яскраво освітлений, але в кімнаті, де вечірка, світло було тьмяне. Спантеличившись, він якнайшвидше пробіг коридором до приміщення. Фонтан працював, але барвисті вогники вже були вимкнені. Один невеличкий світильник горів за барною стійкою. Великі вікна були сховані за портьєрами. Стереосистема була вимкнена, а дискотечне обладнання прибране. Більша частина світла в кімнаті лилася з ліфта, двері якого були відчинені.

— Якого… де в біса…

Він завзято потер собі обличчя, ніби таким чином можна було повернути той вечір, але нічого не змінилося.

— Агов? — його голос відбився луною у величезній кімнаті. — Містере Мільтон!

Він повернувся й зазирнув у коридор.

— Міріам!

Він не почув нічого, крім одноманітного тихого