Читати книгу - "Його заборонене кохання. По той бік прокляття., Делісія Леоні"

— Я щоночі проводитиму з Вами, графе Роукс. Хіба Вам цього буде недостатньо? Деніель шукає в мені друга, і повторюсь – не коханку. Але гра на публіку не повинна припинятися…

Я різко нахилився і, схопивши дівчинку, посадив її до себе на коліна, міцно притиснувши до себе однією рукою, а другою - торкнувся її губ.

— Думаєте, що цілуючи його на очах у інших, на моїх очах – я бажатиму Вас сильніше? - жорстко хльоснув я словами. - Розчарую Вас, і скажу, що Ви сильно... наївні у такому разі.

— На жаль, графе, але не в нашому з Вами положенні грати так, як нам хотілося б. Я не можу поїхати з Вами і сховатися від усього світу в забутому богами замку.

Що ж за дівчисько таке! Така ж уперта, як… прокляття, моя дружина!

— Тоді не дивуйтеся, якщо на балах я буду присутній з Кетелін. Не хочу ходити в дурнях.

Еріел посміхнулася і знизала плечима. А потім торкнулася своєю долонькою моєї щоки і провела пальчиками по моєму шраму. Мені досі було якось ніяково під цим поглядом, під цими її дотиками.

— Якщо ми на цьому з Вами домовилися, то я не проти, графе Роукс. Адже щоночі Ви будете зі мною, а не з нею, так?

Вона перша мене поцілувала, притискаючись сильніше, запускаючи свої пальчики в моє волосся. Так жадібно, так солодко впиваючись у мене. Як же мені захотілося зараз, у цю хвилину, в цю мить оволодіти нею... Я, наче, молодик, який не міг тримати себе в руках. Немов… у мене не було сексу кілька місяців. Прокляття!

Я цілував її шию, прокладаючи доріжку до її грудей. Ніхто, ніхто не зробить цього, окрім мене. Я з радістю відтягнув низький виріз і припав до її грудей. Дівчинка здригнулася і тихенько застогнала.

Не знаю, звідки взялися сили зупинитися. Я помітив червоні сліди на її шкірі та ніжно провів пальцем.

— Вибач. Боляче?

— Ні. Приємно. Мені подобається, - прошепотіла вона, схиляючись і знову даруючи мені свій поцілунок. - Я завтра переїжджаю у палац, - між своїми ласками промовила вона, і я стиснув зуби. Протистояти зараз її спокусі було складно. — І чекатиму на Вас, графе Тейрен.

Карета зупинилася і дівчина випурхнула з моїх рук так швидко, що я ледве схаменувся. Я простежив, як вона, поправляючи на ходу сукню та зачіску, швидко добігла до ґанку будинку.

Втомлено провів рукою по обличчю і, заплющивши очі, відкинувся на сидіння. Потрібно поспати і все обміркувати на тверезу голову. Чи готовий я на цей крок заради хвилини… спокою та щастя в обіймах тієї, яка все ж таки не була моєю дружиною.