Читати книгу - "Магія крізь час, Мiла Морес"

- Тут можна скористатися магією? - Запитую в перепочинку між заковтуванням його члена.

- За крайньої потреби так, - промовив угору, ніби не мені, його очі заплющені, голова закинута назад.

Одним змахом видалила все волосся з його паху. Так набагато приємніше. Чорт, який він величезний! Стовбур збільшився майже вдвічі. Я й не припускала, скільки краси ховалося у всіх заростях. Смоктати стало приємніше, збудження обдало тіло з більшою силою, мої трусики намокли так, що можна буде викручувати.

Дженард чи то не помітив моєї маніпуляції, чи то вважав за краще промовчати, так само закидає голову, стогне, викликаючи в моєму тілі колючі відгуки. Його важкий голос мене розпорошує, хочеться робити все якомога краще, занурювати член в саме горло, шалено його смоктати, ніби нічого солодшого у своєму житті я не пробувала. Весь процес захопив мене настільки, що я забула, де ми знаходимося, що ще недавно нам загрожувала небезпека, і десь за межами цієї печери мої брати.

- Швидше, - він шепоче крізь глибокі стогони, - швидше.

Слухаю його накази, не суперечу, сама не вірю в те, що стала такою податливою. Стою перед величезним звіром у незрозумілій печері, втягую його член у рот, підлаштовуюсь під його ритмічні похитування стегнами, насолоджуюся відчуттям влади наді мною, тремчу від передчуття. І найбільше мені зараз хочеться, щоби його сперма залила мій рот.

Контроль перейшов до нього, коли наблизилася фінальна межа. Дженард кілька разів потягнув мою голову на себе, запихаючи член у горлянку, і після чергового ривка вилився в мене пекучою лавою. У голові майнула дика думка, і я не встигла обміркувати її добре. Поки що сперма була у мене в роті, я перемістила її частину в піхву. Майже так, як навчав мене брат. Я буквально заштовхала в себе його сперму, сподіваючись, що йому не спаде на думку вбивати сперматозоїдів, якими він наповнив мій рот.

Ох, яка ж я кмітлива! Сама не вірю, що здатна провернути щось подібне! Не знаю, як потім виправдаюсь перед Дженардом, а з іншого боку, він може подумати, що сам накосячив, а я взагалі ні в чому не винна. Зрештою, сексом ми займалися неодноразово. Залишилося сподіватися, що на моєму обличчі зараз немає винної гримаси. Він не повинен помітити, який фокус я учинила.

Ось так і почнемо стосунки. Вони будуть засновані на щирих почуттях, взаємній довірі та повазі. Не без вульгарних і грубих слів на адресу один одного. Останнє мене дуже заводить.

- Ходімо, нам треба до річки.

Дженард не помітив моїх розумових мук, натягнув штани, застебнув ремінь. І чомусь у цих простих діях було стільки вульгарності, що я знову відчула, як від збудження набрякли соски.

- А як же я? Я теж хочу взагалі-то.

- У нас мало часу.

Піджала губу від образи, але його це не зворушило. Потягнув мене за руку на вихід, і ми побігли лісом. Сама я давно загубилася би серед однакових дерев, але Дженард добре знає місцевість, незрозуміло навіть за якими ознаками орієнтується, веде мене вперед.

- Він уже пішов, - констатує мій чоловік, - не знайшов, отже, нікого.

- Це добре. Мої брати сильні. Він не впіймав би жодного, можеш не сумніватися, - кажу спокійніше, бо ми сповільнили та крок. Бачу вдалині бурхливу річку.

- Можеш звати братів.

Дивна в нього звичка. На мої репліки не відповідає, безсовісно ігнорує, змінює тему розмови, веде свій діалог. Завжди насторожений, прислухається.

- Калеане, Кіраме, Еліме, - звертаюся подумки до всіх, - ми на найвищій скелі над річкою.

Тут же біля нас опинилися двоє старших. Повторюю клич для молодшого, але у відповідь нічого не відбувається.

- Де Елім? – слизький страх пройшовся по моїх нутрощах. – Хтось бачив Еліма?

- Ні, але має бути вже тут. Він єдиний не може говорити подумки на відстані, але він нас чує.

- Отже, він далеко, якщо не відповідає.

- Або щось трапилося, - мій голос здригнувся.

- З ним усе гаразд, Аліто. Де ви так довго були? – Калеан спитав обурено.

- Ховалися, - замість мене відповів Дженард. Дивно, що він не відчуває роздратування на адресу мого старшого брата, адже минулого разу саме він його вдарив кілька разів. Але сьогодні вони навіть обмінялися потисками рук, так само і з Кірамом. Це можна вважати офіційним знайомством. Я несвідомо припала до плеча Дженарда. Для інших це виглядало так, ніби я показую: це мій чоловік, він найкращий. Я біля нього, як березнева кішка, готова тертися, пеститися, облизувати, смоктати… Тобто обіймати його, погладжувати. Це мій звір.

- Еліме, - повернувши свій здоровий глузд, знову звертаюся до брата подумки, - Еліме, дай знак. Де ти? Будь ласка, Еліме.

Ми стоїмо на пагорбі вже хвилин двадцять, але молодшого так і не видно. Мене вже б'є від страху, Дженард тримає за руку і тільки це заспокоює. Він навіть встиг трохи поговорити зі старшими братами, переважно обговорювали теонокса, з яким ніхто так і не зустрівся. Ніхто із присутніх.

- А якщо він забрав Еліма? - Нічого гірше я не могла припустити, але прозвучало це страшно, до болю.

- Він найслабший із вас, так? – Дженард уже знайомиться із моєю родиною.