Читати книгу - "Під одним дахом з Рудою, Олександра Малінкова"

       Богдан.

       Сьогодні підкинули Машу до роботи і вирушили, вже за моїм проханням, на СТО по мого залізного коня. Якраз Рафік закінчив відновлювальні роботи.

       Арсен перестроїв автівку у другий ряд і поглянув на мене.

- Дане! Коли ти розкажеш все Віці? Просто будь яка дівчина на п’ятаки готова нарізати за таке відмовчування!

- Та знаю я! - Нервово відреагував на слова друга. - Мені теж не легко приховувати. Та лишилося ще трішки. Двоє перегонів, я забираю свою винагороду й виходжу з гри. 

- Це у разі, якщо все закінчиться не так, як минулого разу! - продовжив бубоніти настанови Сєня. 

- Мене підрізали! Та ще й траса була волога. - Насупився я, пригадуючи не самі приємні моменти. Вже котру ніч сниться аварія, і як мене зносить з байка. Добре, що хоч шолом захистив.

       Зрозуміло, що не застрахований ні перед чим і гарантії “0”, і ризик чималий. Та зараз не бачу інших варіантів. Так! В першу чергу повівся на те, що сума виграшу чимала. Таких грошей на простій роботі не заробиш. А хочеться стати на ноги. Особливо зараз, коли з Рудою все серйозно. Хочеться, щоб вона дивилася з захопленням, як на справжнього чоловіка, який має куди привести свою дівчину. Має той дах над головою і може потурбуватися про неї. 

       Знаю, що приховувати від неї підло. І це не про щирість та довіру. Та це про її душевний спокій. Розкажу потім, обов'язково, щойно вийду з гри і все скінчиться. А зараз маю зосередитися, бо від цього залежить наше майбутнє. 

       Нарешті Арсен припаркувався біля СТО.

- Ти впевнений, що вже у формі? - Запитав мене друг.

- Впевнений! - Буркнув й привітався за руку з Рафіком.

- А ти швидко за своїм малюком! - Він витер від мастила руки й узявся перераховувати гроші, які я йому простягнув. 

      Ех, непередбачувані витрати з'їли добрячу частину попереднього виграшу. Сьогодні вже мав бути останній заїзд. Тепер прийдеться пробиватися до фіналу. 

- Дякую! - Поплескали один одного по плечу.

- А ти стаєш популярним! - З нотками заздрощів промовив майстер і виплюнув з рота сірника.

- Ти про що?

- Та крутилися сьогодні дві симпатичні фанаточки! Ласі такі, одній би точно… 

- Напевно ті що минулого разу скандували тобі! - Арсен посміхнувся, пригадавши тих двох гарячих штучок, які на грудях написали помадою ім'я друга і гучно вигукували кричалку. 

- Звідки тільки взнали? - Аж самому цікаво стало.

- Та Рафік того вечора всім у руки візитівки свої пхав. - Сєня розсміявся.

 Точно, тепер я і сам пригадав.

          Перекинулися ще парою трійкою слів ні про що та поспішили до виходу.

- Ей! Малий! - Гукнув Рафік, чомусь одразу зрозумів про кого мова, тому обернувся на його оклик. - Я поставив на тебе! Не підведи сьогодні!

- Бувай! - Відсалютував і ми нарешті забралися звідти.

        Попрощався з Арсеном, осідлав байка, завів його і рвонув по трасі, намагаючись глибоко дихати і вирівняти таким чином пришвидшене серцебиття спричинене тривогою, яка піднімалася десь з глибин свідомості. Тіло можна вилікувати набагато швидше ніж мозок, як би це банально не звучало.  “Все буде добре, має бути…”, -  Повторював про себе, як мантру, розганяючись.