Читати книгу - "Людина. що підводиться, Абір Мукерджі"

— Чого вони стосуються?

— Звичайні формальності,— знизав він плечима.— Переважно авторизація виплат заробітної платні і переказ коштів. Мак-Олі мусив підписати документи ще у понеділок, але взяв їх додому, там і залишив. Не здивуюся, якщо він напився і забув про них. Доки ми їх повернули, з регіонів почали надходити телеграми, які вимагали відповіді, де, в дідька, їхня платня.

— А поліцейські справи? — запитав я.— Наскільки я зрозумів, Мак-Олі відігравав певну роль у фіскальній поліції. Ви й ці обов’язки виконуватимете?

Очі у нього засвітилися.

— Сподіваюся. У цій сфері багато чого потрібно зробити. Але це залежить від лейтенант-губернатора.

— Наприклад? — поцікавивсь я.

Як і більшість людей, я не дуже переймався щодо податкової політики, але певну породу бюрократів вона напрочуд приваблювала. Про неї сперечалися Мак-Олі зі Стівенсом, тож корисно буде дізнатися, була то тільки бухгалтерська сутичка чи щось більше?

— Багато чого,— відповів він.— Із чого почати? Багато наших податків є регресивними, а деякі з тарифів на імпорт просто безглуздими. Вони перешкоджають комерції.

У двері постукали, і увійшла Енні.

— До вас сер Евелін, сер.

— Добре,— кивнув Стівенс, підводячись із-поза столу.— Скажи, що я за мить буду.

І повернувся до мене:

— Сподіваюся, ви не проти, капітане. Боюся, наш час вичерпано. Якщо питання ще залишилися, будь ласка, домовтеся з міс Грант про зустріч, коли стане спокійніше.

На Лал-базар я повертався, немов уві сні. У голові вже почала вимальовуватися картинка. Іще неясна, як світлина, знята через несфокусовану лінзу фотоапарата, але вже можна було розрізнити силуети. Я дістався кабінету і негайно зателефонував Не Здавайся у відділок на Плессі-Гейт.

— Ні, сер. Форт покидає дуже мало автомобілів. Я наказав і за мостом спостерігати.

— Добре. Маю для вас іще одне завдання. Дізнайтеся про комерційні інтереси Стівенса, колишнього заступника Мак-Олі, особливо ті, що пов’язані з Бірмою.

— Попрошу констебля перевірити в Будинку компаній,— сказав Банерджі.

— Проінформуйте мене, щойно отримаєте звіт.

— Іще одне, сер. Десять хвилин тому я отримав доволі гнівне повідомлення від начальника станції Сілда, у якому він пише, що робить усе можливе, щоб знайти перелік багажу, і запитує, навіщо ми прислали військових реквізувати усі записи за останні два тижні.

— Але ж ми цього не робили.

— Знаю, сер. І сам нічого не розумію.

— Здається, я розумію,— зітхнув я.— Підрозділ «Н». У розмові з Доусоном я згадував про напад на поштовий Дарджилінга. Він, певне, і наказав вилучити всі записи. Без цього переліку ми так і не дізнаємося, чи у потягу мало щось бути.

— Так, сер. Вибачте, сер.

Голос у нього був такий, немов він себе звинувачував, хоча що б він зробив? От халепа із хлопцем. Готовий заколоти себе власним мечем.

Я знову зітхнув.

— Навіщо вибачаєтеся, сержанте? Якщо так міркувати, то це моя провина. Саме я розповів Доусону про напад.

— Але якби перелік вчасно підшили, ми б отримали його ще до того, як підключилася розвідка.

У голові щось клацнуло.

— Що ви сказали, сержанте?

Питання захопило його зненацька.

— Що якби службовці на залізниці не переплутали папери, перелік багажу підшили б вчасно і зараз він був би вже в наших руках.

— Чорт забирай, Не Здавайся! Ви геній!

Я кинув слухавку, схопив капелюха і вибіг із кабінету.

Я вперше перетнув площу Далхаузі і побіг по сходах Будинку письменників, не помічаючи спеки.

Увірвався до кабінету Енні Ґрант, розбризкуючи піт на всі боки.

— Капітане Віндгем,— перелякалася вона,— ви щось забули?

Я перевів подих.

— Можна сказати і так.

— Боюсь, містер Стівенс зараз зайнятий. Не думаю, що він зможе вас прийняти.

— Я прийшов до вас, міс Ґрант,— повідомив я.— Папери, які ви забрали з квартири Мак-Олі... Чи були там документи на авторизацію переказу коштів?

Вона поглянула на мене з подивом.

— Так. Авторизація переказу до Дарджилінга, куди переїжджає лейтенант-губернатор наступного тижня.

— Можете сказати, на яку суму?

— Двісті сім тисяч рупій. Їх повинні були перевезти з державної скарбниці Калькутти до Дарджилінга.

— І кошти затрималися, бо Мак-Олі забрав документи додому?

— Так, але лише на один день.

— Нумо я здогадаюся. Гроші мали перевезти в середу вночі на поштовому Дарджилінга?

Вона глянула на мене, немов перед нею опинився індійський факір-ясновидець.

— Так. А як ви...

— Скільки людей знало, що гроші перевозитимуть у середу?

— Багато,— знизала вона плечима.— Майже всі у фінансовому відділі, багато хто в лейтенант-губернатора, залізничники, військові, які мусили надати охорону. Це невелика таємниця, таке щороку відбувається.

Двісті сім тисяч рупій. Сену і його банді вистачить і на зброю, і на вибухівку — і надовго. І вони б ці гроші отримали, якби Мак-Олі не взяв документи додому, а тоді його б не вбили. Голова моя аж гула. У мене раптом опинилися всі фрагменти. Тепер залишилося відшукати Сена.

Дев’ятнадцять

Лал-базар перетворився на піч, але все одно тут було краще, ніж назовні. Я сидів у кабінеті й читав звіт про розтин, який мені прислав лікар Дамб. Відклав папери і взяв слухавку. Банерджі. Він мало не задихався.

— Сер,— видихнув він,— вони виїхали!

— Підрозділ «Н»?

— Так, сер. Два автомобілі й вантажівка. Їх помітили біля мосту через Гоуврах п’ять хвилин тому.

— Ваші люди можуть їх наздогнати?

— Гадаю, так, сер. Дорога біля самого мосту вузька. У цю пору дня їм доведеться хвилин тридцять згаяти, щоб перетнути міст і через затори перебратися на інший бік. Людина на велосипеді їх швидко наздожене.

— Добре. Накажіть своїм людям не спускати з них очей і звітувати вам на Лал-базар. Проінструктуйте і повертайтеся сюди якомога скоріше.

Підрозділу «Н» вдалося вистежити Сена значно швидше, ніж я сподівався. Певне, вони всюди мають своїх інформантів. Урешті-решт, це ж лише питання бюджету. Цікаво, чому ж тоді не вдалося схопити Сена чотири роки тому? Але це не те питання, на яке варто витрачати час.

Наступні п’ять хвилин промайнули немов у тумані. Я зателефонував Дігбі, передав інформацію Банерджі і наказав бути готовим виїхати за п’ять хвилин. Написав записку лорду Таггарту. Пояснити пеону, що мені потрібно, без допомоги діаграм і кількох словників, занадто складно, тож я побіг до кабінету Таггарта сам, перестрибуючи через