Читати книгу - "Фактологія"

Паскуаль Мокумбі, який був прем’єр-міністром Мозамбіку в 1994–2004 роках, у 2002-му відвідав Стокгольм. Коли ми зустрілися, він сказав, що його країна досягла великих економічних успіхів. Я запитав, із чого він зробив такі висновки (зрештою, якість економічної статистики в Мозамбіку була не дуже високою). Може, він аналізував ВВП на душу населення?

«Так, на цифри я теж дивився, — відповів він, — але вони справді не завжди точні. Зазвичай щороку я дивлюся паради на Перше травня. Вони в нас дуже популярні. І я намагаюся роздивитися, у що взуті люди. Я знаю, що в цей день вони вбираються в найкращий одяг. Я знаю, що ніхто не може позичити взуття в сусіда, тому що сусід теж прийде на парад. Отже, я дивлюся на взуття. Мені добре видно, прийшла людина босоніж, у поганому взутті чи хорошому. Я можу порівняти з тим, що бачив торік».

«Коли я подорожую країною, то дивлюся на будівництва. Навкруги нового будівельного майданчика поросла трава — це погано. Але якщо робітники продовжують класти цеглу, то я розумію, що в людей є гроші, щоб інвестувати в нерухомість, а не проїдати їх щодня».

Мудрий прем’єр-міністр аналізує цифри, але дивиться не лише на цифри.

Крім того, деякі з найцінніших і найважливіших аспектів людського розвитку взагалі неможливо виміряти цифрами. Завдяки числовим даним ми можемо оцінити рівень страждання від захворювання. Можемо виміряти покращення матеріального життя. Але кінцевою метою економічного зростання є індивідуальна свобода й культура, а такі цінності важко зафіксувати в цифрах. Ідея оцінювати людський прогрес цифрами для багатьох людей здається цілком химерною. Я здебільшого погоджуюся. Цифри ніколи не розкажуть усю історію про те, як живеться на Землі.

Світ неможливо зрозуміти без цифр. Але світ також неможливо зрозуміти тільки через цифри.

І медицина не панацея. Медичні фахівці часто бувають цілком відданими своїй сфері діяльності, іноді навіть якомусь одному напрямку.

У 1950-х один данський лікар, Гельфден Малер, запропонував Всесвітній організації охорони здоров’я спосіб подолати туберкульоз. Завдяки його проектові в Індію було відправлено невеликі автобуси з рентген-апаратами, які мали їздити по всіх містах і селах. Ідея була простою: зробити так, щоб недуга зникла назавжди. План полягав у тому, щоб провести рентгенівське дослідження всього населення, виявити туберкульоз у людей і вилікувати їх. Але план провалився, тому що людям це не сподобалося. У всіх було безліч нагальніших проблем зі здоров’ям, а тут нарешті приїхав автобус із медсестрами й лікарями. І замість того щоб накладати гіпс на перелом, давати ліки від діареї або допомагати жінці під час пологів, лікарі хотіли зробити рентген кожному, щоб вилікувати хворобу, про яку ніхто ніколи не чув.

Ця невдала спроба викорінити одне захворювання привела до усвідомлення, що замість боротися з певним захворюванням, муд­ріше забезпечити й поступово покращити первинну медичну допомогу для всіх.

На іншому боці медичного світу доходи компаній Big Pharma помітно падали. Більшість із них зосереджувалася на розробці нових, революційних засобів для подовження тривалості життя. Я намагався переконати їх, що наступний великий ривок у тривалості життя (а також у їхніх прибутках) станеться, імовірно, не через фармакологічний прорив, а через радикальну зміну бізнес-моделі. Компаніям Big Pharma поки що не вдалося вийти на велетенські ринки країн зі щаблів 2 і 3, де сотні мільйонів людей, як ті діабетики, яких ми зустріли в Кералі, потребують ліків, що вже існують на ринку, але за нижчими цінами. Якби фармацевтичні компанії займалися можливостями регулювати ціни в умовах різних країн та для різних клієнтів, то могли б вийти на наступний рівень, не вигадуючи нічого революційного.

Фахівцям у питаннях материнської смертності, які як ніхто розуміють жарт про молотки та цвяхи, відомо, що найкращий спосіб зберегти життя найбідніших матерів — це не навчити місцевих медсестер робити кесарів розтин або рятувати від кровотеч чи інфекцій, а забезпечити наявність транспорту до місцевої лікарні. Лікарня мало чим може допомогти, якщо в жінки немає змоги туди дістатися (це стосується як транспорту, так і доріг). Так само освітяни знають, що покращення навчання швидше залежить від наявності електропостачання, щоб діти могли робити домашні завдання й після заходу сонця, а не від більшої кількості підручників чи навіть учителів у класах.

Куди гінекологи ніколи не пхають пальців

Я розмовляв із кількома гінекологами, які збирали дані про захворювання, що передаються статевим шляхом (ЗПСШ), у бідних громадах. Ці фахівці були готові пхати свого носа куди завгодно, ставити будь-які запитання про сексуальне життя людей. Мені було цікаво дізнатися, як розподіляються ЗПСШ за щаблями доходу, і я попросив лікарів додати це запитання до опитування. Вони поглянули на мене й вигукнули: «Що? Не можна запитувати людей про їхні доходи. Це занадто особисте запитання». Єдине місце, куди гінекологи не можуть пхати пальці, — це людські гаманці.

Кілька років по тому у Світовому банку я зустрівся з командою експертів, яка організувала глобальне опитування про дохід, і я попросив їх додати запитання про сексуальну активність. Мене досі цікавило співвідношення між рівнем доходу й сексуальною поведінкою. Їхня реакція була приблизно такою, як і в гінекологів. Вони погоджувалися запитати в людей усе, що завгодно, про їхні гроші, доходи, чорний ринок тощо. Але про секс? У жодному разі.

Дивно бачити, де люди обмежують себе, і наскільки добре вони почуваються, коли залишаються у своїх рамках.

Ідеології

Великі ідеї об’єднують людей, як ніщо інше, і дозволяють будувати суспільство мрії. Ідеологія забезпечила нам ліберальну демократію і страхування здоров’я.

Але ідеології можуть так само фокусуватися, як і експерти й активісти, на одній-єдиній ідеї або на єдиному рішенні, що призводить до дуже гірких результатів.

Безглузді наслідки фанатичного зациклення на єдиній ідеї, як-от вільний ринок або рівність, а не на оцінюванні результатів та впровадженні робочих механізмів, є очевидними для кожного, хто витрачає багато часу на вивчення реалій життя на Кубі та в Сполучених Штатах.

 Куба: найздоровіші з бідних

Певний період 1993 року я провів на Кубі, вивчаючи нищівну епідемію, яка охопила 40 000 людей. Декілька разів мені довелося