Читати книгу - "Ти нікому не розкажеш, Олекса Мун (Alexa Moon)"

Соня

Ультрафіолетові промені тонуть у публіці, що танцює. Гучна музика б'є по барабанних перетинках, приголомшуючи. Примушуючи викинути усі непотрібні думки з голови та виляти стегнами у такт. Поки що погано виходить. Всі мої думки крутяться навколо брюнета, що стоїть біля барної стійки в компанії брата. Аріс тримає в руках безалкогольний мохіто і дивиться на мене.

Останні кілька днів він сам не свій. Аріс у принципі дивний і до цього я вже звикла, але тут щось не те. В його очах недомовленість, якою він не хоче поділитися зі мною.

Я дуже боюся, що це пов'язано з місцем моєї нової роботи. Тому, що якщо він попросить мене піти звідти, швидше за все, я так і зроблю. Я занурилася в цьому безумстві, куди він штовхнув мене. Я загрузла в Арісі сильніше, ніж хотілося ... як би дико це не звучало.

— Соня, — Настя перехоплює мою увагу, зупиняючись дуже близько.

Її руки завмирають на моїх стегнах та починають розгойдувати їх у такт музиці.

— Танцюй! — шепоче мені в самі губи та відступає, повністю опановуючи мою увагу. Тепер я більше не можу відірвати очей від Насті.

Впевнена, не тільки мені це не вдається зробити. Карпо не береться до уваги. Як тільки ми вийшли на танцмайданчик, він сів на високий барний стілець та чіпким поглядом стежив за кожним її рухом.

Дівочі рухи були такими красивими та доречними. Наче по її венах текла не кров, а музика. Мені б дуже хотілося запозичити в неї хоч трохи цієї божевільної енергії. Я хочу заразитися її впевненістю та просто віддатися ритму.

Після другого коктейлю це у мене виходить. Терпкий алкоголь змив усю затисненість та раптову сором'язливість; Допоміг ненадовго відволіктися від задушливих думок; Змив сум'яття перед такою величезною кількістю незнайомих людей.
Як виявилося, всім абсолютно байдуже, як ти танцюєш. Більшості навіть все одно в чому ти одягнений. Вони прийшли сюди відпочивати: компанією чи наодинці. Прийшли розслабитись, тому розслабитись дозволяю собі і я. Розчинитися у владі музики та дозволити вогнику, що повільно тлів у мені до зустрічі з Арісом, спалахнути й перетворитися на полум'я.

Аріс…

Його образ перед очима з'являється негайно. Я знаю, він зараз біля барної стійки поряд з Карпом, і неодмінно дивиться на мене. Від цього розуміння шкіру поколює збудженням. Рухи самі собою стають відвертими та мене веде.

Не знаю від чого більше мене веде: від другого коктейлю або від його чорних очей, які нині пестять неприкритим одягом талію.

Арісу не сподобався цей короткий топ... точніше не так: йому не сподобалося, що мене в ньому побачить хтось ще. Але я дозволила йому порвати цю річ прямо на мені відразу, як ми опинимося в його квартирі, після нічного клубу. Тому хлопець охоче дозволив мені піти в ньому. Хоча, при кожній нагоді, Аріс накидав мені на плечі свою легку куртку. Вона закривала не лише мій топ, а й короткі шорти.

— Я прямо відчуваю, як Карпо ріже мене поглядом, — Настя підходить впритул та кричить мені в обличчя. — Давай, підемо в іншу частину зали? Мені нема чим дихати через його пильну увагу.

Коротко оглядаюсь на Аріса і підчищаюсь. Попри те, що мені хотілося подразнити брюнета, своїм спокусливим танцем, вирішую піти за білявкою.

Нічого страшного. Я ще матиму можливість. Вечір тільки починається.

Настя хапає мене за руку та тягне в безодню тіл, що танцюють; Де запах поту, кальяну, алкоголю та суміші незліченної кількості туалетної води, змушують затримати дихання й не дихати доти, поки ми не прийдемо до кінцевої точки.

Настя відразу вливається у потрібну течію, захоплюючи мене за собою. Спостерігаючи за її порочними рухами, мої стають такими самими.

Дівчина мала рацію, коли наші хлопці не дивляться, відчуваєш якусь ефемерну свободу. Хоча мені подобалося, як Аріс займає мене поглядом, але тут все по-іншому. На тебе не один погляд, а десятки. Така увага п'янить більше ніж алкоголь.

Ні, не треба думати, що я хочу всім сподобається чи з кимось познайомитись. Я подобаюсь одному і мені цього достатньо. Просто зараз я отримую задоволення, перебуваючи в центрі уваги знаючи, що належу лише одному.

Коли стегна виводять спокусливу «вісімку», а пальці безладно торкаються волосся, що розлітається в різні боки, спину починає палити від чергового погляду. Відмахуюсь від цього почуття. Продовжую кайфувати, перебуваючи у моменті. Але коли печіння переміщається на поперек й нижче, стаючи нестерпним, я різко обертаюсь назад.

На мить завмираю, бо біля столика недалеко від нас, у компанії з п'яти гарних молодих дівчат та хлопців, я впізнаю Валентина Леонідовича.

На ньому немає ділового вбрання. Зараз на чоловікові чорна футболка та джинси. Волосся злегка скуйовджене, а в руці випивка.

Чорт! Його погляд — суміш незрозумілих емоцій. Мені це не подобається. Дратує!

Мій новоспечений Бос дивиться на мене поверх склянки та, відсалютувавши, робить ковток не відриваючи погляду від моєї постаті.

Ледве стримуюсь, щоб не тицьнути в його бік середній палець, погасивши цю застиглу гордість на його обличчі.

Чого він взагалі так дивиться? Не чекав побачити мене в юрбі, зо тацює? Я ж не Світлана зрештою! Я не збираюся двадцять чотири години думати про роботу.

— Знаєш у чому кайф? — Настя смикає мене на себе, розриваючи зоровий контакт із Валентином Леонідовичем.

— Ні… — хмурюся. Намагаюся вловити нитку розмови.

Новина про те, що тут тусується мій Бос, та ще й не соромлячись розглядає мене, вибиває з рівноваги, вибиваючи всі веселощі.

— Гра варта свічок! — киває кудись убік.

— Про що ти?

Слідуючи за поглядом білявки, я бачу, як розлючений Карпо, розштовхуючи натовп, наближається до нас.

— Не знаю як Аріс, — притискається до мого вуха, — але чомусь упевнена, що це в них у крові. Чим більше ти змусиш його терпіти... чим більше ти його виводитимеш... повір, коли він зірветься — кінчатимеш усю ніч! — зухвало посміхається.