Читати книгу - "Ти, часом, не вампір?, Аліна Гончарова"

А зеленоока красуня вже щосили розмовляла з Костею.  Прізвища я його не пам'ятаю, та й чорт з нею.  Але Ксю щось занадто захоплено з ним розмовляє.

- Костю, це моя дівчина, без образ, - промовив я, зупиняючись за спиною Ксюши.

Моя «сестричка» на кілька секунд завмерла, але потім сердито повернулася до мене.

- Ти мене переслідуєш?  - прошипіла вона крізь зуби, недовірливо зиркаючи на Костю.

- Зрозуміло ж, - озвався я.

Гончарова тільки похитала головою і знову повернулася до студента.

- Маші привіт передавай, - кинула вона і знову спробувала загубитися в натовпі.

Ось тільки я цього не дав їй зробити.

- І чому ти від мене бігаєш?  - Перепитав я, знову наздоганяючи Ксю в натовпі.

- Я не бігаю, - збрехала дівчина.

- Та гаразд, - я бридко посміхнувся.

- Як подумаю, що знову тебе цілувати доведеться, то мене може вирвати, - протараторила Гончарова.

- Брешеш, - сказав я, наближаючись до неї.

- Нізащо, - Ксюша відійшла ще на один крок.

Що було, м'яко кажучи, проблематично, тому що навколо нас знаходився натовп, що біснувався.  Тому ми з Гончаровою виявилися міцно притиснутими один до одного.  Особисто мене це не бентежило.  Навіть тішило.

- Все одно не втечеш, - я притягнув дівчину до себе, відчувши смак її м'яких губ.

Моя рука мимоволі потяглася до її шиї, обіймаючи її.  Друга мирно лежала на талії дівчини, яка (Гончарова, не талія), до речі, у своїх діях теж досягла успіху.

- Алекс, - прошепотіла Ксю, і тільки тут я відчув ЩО, власне, відбувається.

Дівчина мимоволі відсторонилася, все ще свердливши мене цікавим поглядом.  А я поцілував свою недо-сестру.  Або свою недо-дівчину.

Відвернув нас голос Насті з імпровізованої сцени.

- А зараз оголошується конкурс караоке!  – сповістила Руда.

Я відчув легкий дотик до плеча.  Гончарова.

– Давай просто проведемо цей вечір?  – з благанням попросила дівчина.

- Звичайно, - на душі одразу стало набагато легше.

У цей момент Настя взяла на себе роль призвідника і приступила до співу.
Ну… співом це навряд можна було назвати.  Швидше, передсмертні крики якогось бідного ховраха.

- Непогано, - хитро пробурмотіла Ксюша, яка, як з'ясувалося, ненавиділа сестру Міши всіма фібрами своєї душі.

Тим часом катування наших барабанних перетинок і запалених мізків нарешті закінчилося і Настя припинила верещати поганим голосом співати.

Гончарова невдоволено стиснула моє плече, намітивши, що Руда наближається до нас.

- То ти що, справді його дівчина?  - Недовірливо запитала Настя, схиливши голову на бік.

- Так, - досить посміхнулася Ксю, притягуючи мене до себе (куди вже ближче?).

- Щось непомітно, - буркнула сестра Міши.

- Іди, суко, до окуліста, зір нехай тобі перевірять, та окуляри про всяк випадок пропишуть, - проворкувала «сестричка».

Гончарова лише усикалася і не могла зупинитися, щоб не іржати, коли дивилася на Настю, що йде.

- Мило, - констатував я, обіймаючи дівчину за талію.

- Але ж вона вже пішла, - зауважила Ксю.

- І що?  - не зрозумів я.

Невже цей малюк думає, що я приперся на довбану дискотеку і змусив її грати роль моєї дівчини заради Рудої?  А ніби навіть колись розумною здавалася...

Доведеться пояснити.

Я схопив Ксю, несподівано привернув її до себе і, нахиливши голову (все-таки вона надто дрібна), вп'явся в її губи.  Міцно тримаючи її за тоненьку талію, я навалився всім тілом, намагаючись бути якомога ближче. Гончарова спочатку розплющила очі від подиву, але тепер і вона піддалася пориву почуттів. Ксюша тихенько застогнала.

Боже, якщо це зараз не припиниться, то я за себе не відповідаю.  Я запустив руку в її сплутане волосся, не даючи закинути голову, в той час, як…

– Алекс!  - пролунав обурений вигук.

Гончарова підскочила на місці, повернувшись до джерела шуму.

Тепер дівчина вражено дивилася на Мішу.

- А я думав, що ви жартуєте, - з відкритим ротом промовив Рудий.

- Ми жартували, - прошепотіла Ксюша, але Міша її чудом почув.

- Не помітно, - промовив хлопець, зміряючи нас оцінюючим поглядом.  - Ви ж розумієте, що я від вас тепер не відійду весь вечір.

- Відіграєшся ти, коли до Громової приставати знову почнеш, - пробурмотіла Гончарова, знову вчепившись мені в руку.

- Краще не відходь, - тихо попередив я Мішу, переконавшись, що Ксю нас не чує.

Лаймо, я ж тепер з нею наодинці не зможу залишатися.  Мало що прийде у буйну голову збоченця.

Чорт, чорт, чорт.

Ось які пристрасті починаються, аж самій цікаво, гарного читання друзі!!