Читати книгу - "ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло"

Дехто додає: «Але я не винен» або «мене звинувачено... але я не вчиняв цього, отче».

Тоді священик каже: «Радий бачити тебе, молодий чоловіче» (або говорить ім’я ув’язненого). Розпитує про те, де він живе, про сім’ю, про відвідувачів.

«Чому на нозі кайдани?» — запитує отець одного з в’язнів.

«Думаю, щоб не дати нам вільно рухатися», — чути відповідь.

Декого розпитує про самопочуття, про те, як з ними поводяться, чи є у них які-небудь скарги і чи може він запропонувати якусь допомогу. Потім наш священик виходить за межі будь-якого з моїх очікувань і питає про правові аспекти ув’язнення.

«Чи хтось підтримує з тобою зв’язок? — запитує одного або серйозно цікавиться в 4325-го. — Що думає твій адвокат про справу?» А інших для різноманітності розпитує: «Чи ти розповів своїй сім’ї про висунуті тобі обвинувачення?» або «Чи ти вже бачився з громадським захисником?».

І раптом ми всі опиняємося в «Сутінковій зоні»[83]. Отець МакДермотт глибоко занурився в роль тюремного капелана. Мабуть, наша модель в’язниці створила дуже реалістичну ситуацію, яка поглинула священика — так само, як ув’язнених, охорону й мене.

«Нам не дозволили зробити телефонний дзвінок, і не було жодних судових слухань. Навіть дати слухань не називали, отче».

МакДермотт каже: «Ну, хтось мусить узятися за твою справу. Звісно, можеш боротися звідси, але краще зробити простіше й написати голові кримінального суду. Щоправда, на відповідь доведеться почекати. Найкраще, щоб твоя родина зв’язалася з адвокатом, бо в нинішньому стані тобі самому важко буде впоратися».

Ув’язнений Річ (1037) розповідає, що планує «сам себе захищати, бо я скоро стану адвокатом, коли закінчу юриспруденцію за кілька років».

Священик глузливо посміхається: «Зі свого досвіду скажу, що адвокат, який сам себе захищає, втягується емоційно. Знаєш, недарма існує стара американська приказка: якщо ти сам собі адвокат, то твій клієнт ідіот».

Я повідомляю 1037-му, що його час сплинув, і прошу начальника привести наступного в’язня.

Священика спантеличує надмірна формальність «Сержанта» і його небажання отримати безкоштовну правову допомогу — мовляв, «моє перебування тут справедливе, оскільки мене підозрюють у рскоєнні злочину». «Чи є ще такі, як він, чи це особливий випадок?» — питає МакДермотт. «Він — наш особливий випадок, отче». Важко приязно поставитися до «Сержанта», навіть священик тримається з ним поблажливо.

Ув’язнений Пол (5704) користується нагодою і просить отця позичити цигарку, знаючи, що пізніше йому не дозволять палити. Запаливши і глибоко затягнувшись, він посилає мені їдку промовисту посмішку і широкий переможний жест — як невербальний сигнал: «Схавав?». Голова комісії з розгляду скарг арештантів бере якнайбільше з цього перепочинку від тюремної рутини. Я очікую, що він попросить ще одну цигарку, на потім. Проте зауважую, як пильно охоронець Арнетт спостерігає за його поведінкою, і розумію, що той змусить ув’язненого дорого заплатити за спробу контрабанди і нахабний вишкір.

Розмова за розмовою переходить у короткі балачки, скарги на погане ставлення і порушення правил. Я починаю чимраз дужче хвилюватися і заплутуюся.

Тільки 5486-й відмовляється грати у цій виставі про справжню тюрму, зі справжніми в’язнями, що потребують справжнього священика, аби отримати волю. Він єдиний, хто описує ситуацію як «експеримент» — і то такий, що виходить з-під контролю. Джеррі (5486) у цій компанії найрозсудливіший, але й наймеш показний. Я розумію, що досі він був тінню. Зазвичай не огризався до охоронців, нічим не вирізнявся на перекличках, не брав участі у бунті чи непокорі. Відтепер я пильно наглядатиму за ним.

Наступний ув’язнений, навпаки, прагне, щоб отець посприяв із юридичною підтримкою. Проте він вражений, скільки це може коштувати. «Ну, припустімо, для початку твій адвокат захоче п’ятсот доларів. У тебе є такі гроші? Якщо ні, то твоїм батькам доведеться викласти значно більше згодом — і це без початкового внеску».

Ув’язнений Габбі (7258) зголошується на допомогу і дає священикові ім’я і номер телефону своєї матері, щоб та могла організувати юридичну підтримку. Каже, що його двоюрідний брат працює в офісі місцевого громадського захисника й міг би взяти його на поруки. Отець МакДермотт обіцяє виконати його прохання, і Габбі засіяв, наче святий Миколай приніс йому новеньке авто.

Уся ця драма стає дедалі дивнішою.

Як і личить священику, перед від’їздом і після щирих розмов з сімома в’язнями він запитує про того непевного ув’язненого, який може потребувати його допомоги. Я прошу Арнетта заохотити 819-го прийти на кількахвилинну розмову зі священиком. Це може поліпшити його самопочуття.

Під час затишшя, очікуючи на 819-го, отець МакДермотт звіряється мені: «Усі вони — тип наївного ув’язненого. Вони нічого не знають про в’язниці й їхню роль. Дуже типово для освічених людей. Саме вони будуватимуть майбутнє, стануть наступними лідерами й нинішніми виборцями, змінюватимуть суспільство й освіту, а також пенітенціарну систему. Просто вони недостатньо знають, що таке в’язниця і що вона може зробити з людиною. Тому правильно те, що ви тут робите, це їх навчить».

Я сприймаю це як вотум довіри і як проповідь для подальших роздумів, проте я все ще збентежений.

Ув’язнений Стю (819) виглядає, м’яко кажучи, жахливо: темні кола під очима, скуйовджене волосся стирчить навсібіч. Цього ранку він учинив погано: у припадку люті розтрощив камеру, розірвав подушки й всюди розтрусив пір’я. Його помістили в Яму, а співкамерникам довелося прибирати скоєний ним безлад. Причиною депресії стали вчорашні відвідини батьків. Хтось із в’язнів сказав охоронцеві, що хоча батьки вважали вчорашню розмову з ним чудовою, Стю почувався зовсім інакше. Вони ані не вислухали його скарг, ані не перейнялися його станом. Він намагався їм пояснити все це, а вони говорили лише про те, що щойно побачили.

Священик: «А ви обговорювали з родиною можливість найняти адвоката?»

Номер 819: «Вони знали про моє ув’язнення. Я розповів, що тут відбувається: про номери, про правила, про знущання».

Священик: «Як зараз почуваєшся?»

Номер 819: «У мене розколюється голова. Мені потрібен лікар».

Я втручаюся, намагаючись зрозуміти причини болю. Запитую, чи це типова мігрень, чи, можливо, біль викликаний виснаженням, голодом, духотою, стресом, запором або проблемами із зором.

Номер 819: «Я просто спустошений. Знервований».

Потім він не витримує і починає плакати. Сльози градом, схлипування. Священик спокійно простягає йому свою хусточку витерти сльози.

«Заспокойся. Аж так погано не може бути. Як довго ти тут?»

«Лише три дні!»

«Потрібно бути менш емоційним».

Я намагаюся заспокоїти 819-го, пропоную перепочити в кімнаті за межами Двору, тобто за перегородкою,