Читати книгу - "Екстремофіл, Алан Кервін"

Боба мало цікавили міркування про цінність інформації, оскільки в той момент його турбували інші речі: їжа, тому він зазирнув до кухні, потім визирнув з неї і запитав:

— А що Уна сьогодні готувала?

— Та дещо готувала, — усміхнувся Аян, і від нього не приховалося, як Тео також кинув голодний погляд на кухню.

— Смачно пахне, це рис? — запитав Боб і знову зайшов до кухні.

— Рис. Пригощайся, тільки з Тео поділися! — гукнув Аян йому услід.

— То хай іде, я йому не підноситиму, — бурчав Боб, гримлячи посудом.

— Іди, Тео, повечеряй, потім поговоримо, — кивнув йому Аян.

Двічі повторювати не довелося. На диво, Боб за вечерею не жартував та й рису для Тео поклав більше, ніж собі, і мовчки спостерігав, як той наминав.

Із зали долинали голоси Аяна і Дениса, які переривалися монотонним синтетичним голосом Лялечки, стишеним настільки, що нічого не можна було розібрати.

Відсунувши порожню тарілку, Боб поклав руку собі на живіт.

— Наївся. Треба ще піти напитися.

— Навіщо? — Тео, жуючи, глипнув на нього спідлоба.

— А чому б і ні? Що ще робити? До того ж там внизу в барі сидять копи, а з ними на тверезу голову я говорити не можу, — посміхнувся Боб.

— Можна ж не говорити. Хіба це обов’язково?

— Обов’язково. Треба підтримувати репутацію, поїздити їм по вухах, подіставати. Можливо, почую щось цікаве, — сказавши це, Боб підвівся. — На всяк випадок — до завтра.

— До завтра.

Боб повідомив усім у залі, що іде спілкуватися з приїжджими. Денис із Аяном нагадали йому сильно не набиратися.

— Це вже як піде! Це ви тут добре поводьтеся, щоб ніхто до вас не підіймався, — звернувся він до всіх, зупинившись у дверях, — а я піду поводитися погано, — і пішов, гупнувши вхідними дверима.

Тео заніс свою і Бобову тарілки до мийки.

— Тео, облиш посуд, іди до нас, — гукнув до нього Аян із зали.

— Зараз, — він набрав у склянку води, випив і, наповнивши її знову, вийшов до зали.

— Лялечка розповіла нам, як ви потрапили до сервера в Північній брамі, — повільно почав Денис. — Коли будеш в нас, то, крім візиту до наших медиків, може, зробиш мені такий самий доступ?

— Можна спробувати, — знизав плечима Тео. — А що мені робити у ваших медиків?

— Поділитися своїм вірусом, наприклад.

— Ви хочете когось ним інфікувати? З того, що я знаю, то чоловіки важко переносять інкубаційний період через тестостерон. Жінки легше, але... вірус не дослідили остаточно. У ньому можуть бути різні сюрпризи.

— Зразок зайвим не буде, ти так не вважаєш?

— Ну, можливо, — зітхнув Тео. З одного боку він розумів, що вірус цікавий всім, а з іншого — ділитися не хотілося, але ж всі ці люди ставляться до нього добре...

— До вашого приїзду в Річковий порт треба буде обстежити дверцята базових станцій на наявність паролів?

— Я спробую знайти їх через мережу, якщо не вийде, тоді можна буде полізти на вежі. Взагалі-то я багато що планую пошукати, просто сьогодні мені трошки... завадили.

— Три-Та-і дуже прискіпливі й настирні, — скривився Денис. — Гадаю, вона повернеться до очисних. Можливо, вже зараз пішла. Ви ж там все прибрали? — запитав він у Лялечки.

— Шнур до щита я прибрала, а монітор, клавіатура і крісло — звичайний мотлох. До того ж вона бачила Боба, а люди сидять на кріслах.

— Мабуть, заночуєш сьогодні в мене, а завтра вже побачимо де і як, — звернувся до Тео Аян.

— Добре.

— Завтра я відведу його до Рози, вона обіцяла до вечора закінчити роботу, можу там і лишити, — запропонувала Лялечка.

— Можна, — погодився Аян.

— Роза — це хто? — Тео поглянув на них по черзі.

— Місцева швачка. У неї останнім часом проблеми з суглобами і зором, але вона погодилася дещо зробити для тебе.

— Що саме?

— Побачиш, — Аян звів брови. — Бач, який цікавий. Краще розкажи, що ще плануєш робити зі своїм доступом до сервера муніципалітету, крім пошуку паролів?

— Хочу пошукати інформацію про проєкт «Синтез» і дізнатися, що сталося з іншими піддослідними.

— Якщо така інформація і є, то не в загальному доступі. Мабуть, лежить десь у архіві, і не факт, що в Північній Брамі.

— Це зрозуміло, але ж має бути якийсь архів новин... судових рішень... А поліція з Північної брами як відреагувала на розбиті капсули?

— Ніяк. Вони вдали, що це банальне лабораторне сміття, навіть коли один з моїх людей запитав, що це може бути, — Денис замислено погладив борідку. — Зиркнули й пішли: що люди, що кіборги, а потім сказали підійматися нагору, бо нема на що там дивитися.

— А дроїди теж? — запитала Лялечка.

— Вони не спускалися вниз, одразу ж розбрелися по території і зайнялися контейнерами.

— Тобто, вони знають, що це за капсули, інакше б розглядали разом із вами, — констатував Тео.

— Я теж так думаю. Занадто старанно вони вдавали байдужість. Кіборги навіть не просканували лабораторію. Поводилися так, ніби вже все знали про те місце.

— А який попередній висновок причини падіння контейнерів? — поцікавився Аян.

— Коротке замикання в системі контейнеровоза, — посміхнувся Денис. — І так замкнуло, що аварійні маяки спрацювали із запізненням у кілька діб.

— Лялечко, я п’ю за твою геніальну голову, — Аян демонстративно підняв келих і за раз випив увесь його вміст. — Сподіваюся, у ній є ще цікаві ідеї?

Кіборг «усміхнулася» у відповідь:

— Є.

Така відповідь змусила всіх чоловіків поглянути на неї: Аяна — зацікавлено, Дениса і Тео — насторожено.

— І? — Аян звів брови.

— Але втілювати її я буду з Тео.

— Оце так. Варто з’явитися молодому і все, стара гвардія вже не у справі, — засміявся Аян. — То що, навіть не розкажеш?

— Ну чому ж? Розкажу. Сьогодні Тео скопіював паролі активації всіх виїзних дроїдів, які прибули на завдання. Можна буде вигадати їм якусь справу і спостерігати, як вони її виконують, але четверо з них мають можливість дистанційного керування. Якщо під’єднатися до них через сервер, то я зможу керувати дроїдом дистанційно, оскільки маю сумісність, а Тео... — вона поглянула на нього, і червоно-сині вогники в її очах замерехтіли яскравіше, — може спробувати під’єднатися до дроїда за допомогою ігрового нейрошолома. Тільки спочатку дещо треба перепаяти і перепрошити.