Книги Українською Мовою » 💙 Історичний роман » Пливе човен - води повен, Олег Говда 📚 - Українською

Читати книгу - "Пливе човен - води повен, Олег Говда"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пливе човен - води повен" автора Олег Говда. Жанр книги: 💙 Історичний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 111
Перейти на сторінку:

Походив я трохи берегом, потинявся навколо, прикидаючи варіанти, і вирішив прислухатися до стародавньої мудрості. Яка говорить, що листя ховають на дереві, а дерево у гущавині.

Зіштовхнув човен на воду і поштовхав ближче до вогнища.

— Тобі чого, хлопче? — зауважив мої маневри один з козаків. — Погрітися хочеш?

— Відчепися від нього, Кліщ. То учень Полупуда, — впізнав мене Смола. — Василь послав або сам по собі валандаєшся?

— Сам, — я вклонився козакам, виказуючи повагу. — Якщо дозволите, то я тутечки збоку притулюся. Заважати не буду. Подивлюся тільки. Може, чого навчуся?

— Дивись... — знизав плечима Кліщ, втрачаючи до мене інтерес.

А Смола, навпаки, махнув привітно.

— Підходь ближче, не соромся. Ми тільки схожі на чортів, а насправді добрі, як ці... — він покрутив пальцями в повітрі, але так і не підібрав порівняння, тому різко махнув рукою, мов шаблею. — І за науку грошей не беремо...

— Ага, тільки могорич... — зареготав хтось мені невидимий, оскільки порався біля протилежного борта чайки.

— Свята правда, — весело посміюючись, підтвердив Смола. — Ніхто при здоровому глузді від могоричу не відмовиться... Але і не вимагаємо. Самі колись новиками були. Знаємо, якими голодранцями люди сюди приходять. Ти човен-то витягай, не спи... І догори дном перевертай... — звелів, бачачи що я зупинився в нерішучості. — Ось тобі перша порада, хлопче. Язик без кісток... Нехай собі меле на здоров'я. А ти слухай, але гав не лови. Руки повинні ділом займатися. На долонях вух немає їм розмова без потреби. Зрозумів?

— Так. Дякую…

Загалом, я не стільки слухав, скільки прикидав, чи варто мені і справді влаштувати показовий ремонт човна. Чи досить буде обмежиться роллю «подай-принеси» у козаків. Але, як водиться, без мене — мене женили. Відмовлятися не було сенсу. А ось резон робити, як радять, був. З власним човником я був і при ділі, і отримував автономію. Міг вовтузитися на березі, як завгодно довго. Навіть якщо козаки, вирішать пошабашити і піти.

Витягнути човен я зумів без особливих зусиль, а ось коли став перевертати — дуже здивувався. Те що хитке на воді, — хто з нас не опинявся за ботом від незручної спроби пройти з носа на корму або помінятися місцями з товаришем, — на суші виявилося зразком збалансованості. Підняти і поставити човен на борт мені сил вистачало, а ось всі подальші спроби примусити човен перекинутися, закінчувалися невдачею. Аж упрів...

Приблизно на десятій спробі, промайнула думка, що затія моя не така вже й розумна. На щастя, Кліщ, от не чекав, змилостивився, мовчки підійшов і так само мовчки підштовхнув у відповідний момент. Потім підморгнув. Нічого, мовляв, старайся молоток. Виростеш — кувалдою станеш... І так само мовчки повернувся до попередньої роботи.

— Візьми віника, пожорсткіше! — тут же відгукнувся Смола. — І як слід обмети днище. Швидше висохне. А потім, якщо інших справ немає, іди он під ті верби та дрімани пару годин. Все одно треба чекати, поки сонце дошки не просушить. А вам з Полупудом, я так розумію, останні ночі та дні спати доводилося в пів ока. Так?

— Так... Але Василь велів про це мовчати. Сказав, увечері сам про все розповість, кому цікаво послухати. Як смеркне, буде чекати охочих у корчмі старого Шмуля. Так що ви не ображайся, помовчу.

— От хитрун! — пробурчав Кліщ. — Впізнаю Василя. Викапаний лис, а не Полупуд. Знає, як народ у корчму заманити, та на дурняк зайву чарку хильнути. Цікавих на Січі мало, зате нудьгуючих вечорами — тьма тьмуща. Так що за хорошу розповідь не один жбан піднесуть. Аби плів небилиці цікавіше та довше. Ти, хлопче, хоч натякни: буде що послухати чи не втрачати даремно часу і завалитися спати?

— Знайдеться, — відправити усіх зайвих подалі від берега входило в мої плани. — Ще й як знайдеться... Христом богом присягаю, — я осінив себе широким хрестом. — Один тільки напад зграї здичавілих псів і поміч байрачника чого варті* (* історія описана в першій книзі циклу «Люлька, шабля — вся родина»). Ледве відбилися... А як цілий загін харцизів бочкою пороху підірвали? Тільки клапті на всі боки полетіли... Ой, таки обмовився! — я, немов з переляку, прикрив долонею рота. — Все, все! Більше ні слова не скажу, навіть не просіть!

Запорожці перезирнулися.

— Гм... Спасибі, хлопче, — щиро подякував Смола. — Схоже, сьогоднішній вечір таки буде веселіший, ніж зазвичай. За добру новину, слухай другу пораду. Вода просочиться навіть у таку щілину, куди волосинку не просунути. Так що конопать всі шви поспіль. Не пропускаючи ні вершка. Але і не намагайся забити в щілину зайве клоччя, через силу. Коли дошки набухнуть, вони будуть стискатися і можуть покривитися. І теча тільки посилиться. Запам'ятав?

— Так. Дякую…

Я закінчив обмітати днище і задумався. Може, дійсно піти подрімати трохи? Минулі ночі то нехай, а от що сьогодні поспати не доведеться — це точно. Ось тільки не проспати б.

— Пане Смола... — я не знав як новики повинні звертатися до козаків, але згадав, що в ті часи, було прийнято саме таке величання.

— Як ти сказав? — витріщився на мене козак.

— Пан... Ой, ти ж, Боже мій! — зареготав Кліщ. — Ну, ти хлопче вичудив. Точніше і не придумати. Потрапив, як пальцем у небо. Навряд чи знайдеться на Січі хто більш підходящий для такого величання, ніж Смола. Воістину ясновельможний пан.

1 ... 43 44 45 ... 111
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пливе човен - води повен, Олег Говда», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пливе човен - води повен, Олег Говда"