Читати книгу - "The Russia Conundrum, Mikhail Khodorkovsky"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Путін відновив би видимість економічної стабільності, хоча і з млявими темпами зростання і жалюгідно низьким рівнем доходів. Але ці скромні успіхи супроводжувалися відмовою від демократичних реформ часів Єльцина. Саме ці реформи створили економічне зростання, яке разом із зростанням цін на нафту дозволило Путіну зміцнити свою владу. Однак, зміцнивши свою позицію, він повернув час назад. За Путіна повноваження парламенту були послаблені, а повноваження президента посилені. Опозиційні партії зазнають дискримінації та переслідувань; їх виключають зі ЗМІ; політичні мітинги розганяють, а протестувальників кидають до в’язниць. Свобода преси була обмежена; законодавча влада, суди і більшість засобів масової інформації, включно з телевізійними новинами, знову перебувають під контролем Кремля.
Це те, що Путін називає “керованою демократією”. Насправді це зовсім не демократія; Росія керується імітацією демократії. Путінський симулякр демократії показує російському народу і Заходу фасад демократичних структур, але за ним немає нічого. Один з наших найбільш проникливих політичних коментаторів, Лілія Шевцова з Московського центру Карнегі, дуже точно це описує:
Зовнішня обгортка демократії присутня: вибори, парламент і так далі, але суть абсолютно інша. У російському випадку ми маємо справу з… свідомим використанням демократичних інститутів як потьомкінських сіл для того, щоб приховати традиційні механізми влади… Політичний режим, що консолідувався, нагадує “бюрократичний авторитаризм” латиноамериканських режимів тисяча дев’ятсот шістдесятих і тисяча дев’ятсот сімдесятих років. Він має всі характерні риси: персоніфікована влада, бюрократизація суспільства, політична ізоляція населення… і активна роль спецслужб (у Латинській Америці це були військові).
- *
Протягом більшої частини початку двотисячних років Путін продовжував називати себе демократом, припускаючи, що придушення деяких громадянських свобод було виправдане необхідністю відновлення державного контролю. - Росія переживає один з найскладніших періодів у своїй історії, - писав він. Вперше за останні двісті-триста років вона зіткнулася з реальною небезпекою скотитися до другого, якщо не третього, ешелону світових держав. У нас закінчується час, щоб цього уникнути. - Зарозумілість Путіна на міжнародній арені принесла йому підтримку тих росіян, які прагнули сильного лідера, здатного відновити національний престиж після десятиліття слабкості. Він потурає ностальгії за радянськими войовничими часами, відновивши радянський гімн (хоча і з новими словами) і військові паради на Красній площі з колонами ракет і танків і маршируючими полками, які вигукують “Ура!” своєму президенту. Фотографія Путіна висіла в шкільних класах і громадських будівлях. Він придбав смак до помпезності і церемоній, здійснюючи царствені входи по червоних килимових доріжках під сурми труб.
Його культ особи став нагадувати Сталінський. Тепер він з’являється у військовій формі на армійських і військово-морських базах, пілотує винищувач у Чечні або стоїть біля танка, втихомирює сибірського тигра, керує автомобілем “Формули-1”, пірнає з аквалангом, щоб підняти з морського дна античні скарби, стріляє з арбалета у кита, забиває голи в хокейних матчах і навіть літає на мікролітаку, щоб супроводжувати перелітних журавлів у їхній подорожі на південь. Коли фотосесія президента без сорочки підвищила його рейтинг серед жінок-виборців, він був у захваті; коли її супроводжували брутальні коментарі російських гей-сайтів, він був розлючений. Газета “Комсомольська правда” надрукувала фотографії чоловіка-чоловіка під заголовком “Будь як Путін!, - а поп-пісня під назвою “Путін - сильна людина” злетіла в хіт-паради. З’явилися саркастичні припущення, що незабаром може настати час перейменувати Санкт-Петербург на Путінбург.
Володимир Путін хизується своїми принадами в Туві, 2007 рік
- *
Поклоніння роздувало самооцінку Путіна; образи його гідності, навіть конструктивна критика, зустрічали мстиве покарання. Коли в серпні 2000 року в Баренцевому морі затонув атомний підводний човен “Курськ”, він не повернувся з літньої відпустки; коли судно нарешті підняли, всі 118 осіб, які перебували на борту, були мертві. Коли телеканал ОРТ виступив з критикою операції “Курськ”, його власник Борис Березовський став мішенню Кремля і незабаром опинився у вигнанні. Власник іншого незалежного телеканалу, НТВ, Володимир Гусинський, був заарештований і утримувався у в’язниці, поки не погодився передати свої бізнес-інтереси державі, а потім був висланий з країни.
У доповіді Комітету з міжнародних відносин Сенату США, опублікованій у січні 2018 року, під назвою “Асиметричний наступ Путіна на демократію, - підсумовано недемократичні засоби, за допомогою яких він здобув і зараз утримує свою владу:
Володимир Путін здобув і зміцнив владу, використовуючи шантаж, страх перед тероризмом і війною. Відтоді він поєднує військовий авантюризм і агресію за кордоном з пропагандою і політичними репресіями вдома, щоб переконати внутрішню аудиторію в тому, що він відновлює велич Росії і її шановане становище на світовій арені. У той же час він наділив повноваженнями служби державної безпеки і використовував їх для зміцнення своїх важелів політичної, соціальної та економічної влади, які він використовував для того, щоб зробити себе і коло відданих йому людей надзвичайно багатими… Головними внутрішніми цілями Путіна є збереження своєї влади і збільшення своїх статків.
- *
Сенатори описують путінську модель державної влади як “авторитаризм, підкріплений корупцією, апатією і залізним кулаком; - але вони обережно зазначають, що це не є провиною російського народу, який не повинен бути заплямований злочинами режиму, що править ним. Простіше кажучи, Путін - це не Росія, а Росія - не Путін.
Усі антидемократичні режими бояться незалежного контролю; нелегітимний характер їхнього права на владу змушує їх не бажати відкритих дебатів, тому вони намагаються їх придушити. Путін зробив це за допомогою залякування і насильства, підкріплених сфабрикованими правовими обмеженнями та адміністративними санкціями. Законодавство, запроваджене у 2005 році, а потім посилене у 2012 році, заборонило іноземним НУО працювати в Росії, а також будь-яким місцевим організаціям, які, на думку Кремля, становлять “загрозу національним інтересам”. Десятки груп були закриті, в тому числі майже всі, що займалися моніторингом прав людини і демократії.
Активісти громадянського суспільства зазнають знущань і фізичних нападів. Політично вмотивовані судові переслідування проти мене та інших критиків путінського режиму з сфабрикованими звинуваченнями, автоматичними обвинувальними вироками і “зразковими” вироками стали сигналом для інших, що висловлювання своєї думки пов’язане з великим ризиком для особистого благополуччя. Наклепницькі кампанії, фейкові спецоперації та брехня були використані для демонізації політичних опозиціонерів, а провладні ЗМІ характеризували критику як нелояльність, а критиків - як зрадників. У лютому 2015 року провідний політичний активіст і колишній віце-прем’єр-міністр Борис Нємцов був застрелений під стінами Кремля після цілеспрямованої кампанії очорнення, спрямованої проти нього. Нємцов організовував
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «The Russia Conundrum, Mikhail Khodorkovsky», після закриття браузера.
