Читати книгу - "На землі кленового листу, Левко Лук'яненко"

Канадський українець Юрій Тухачевський Заповів 450 тис. доларів посольству України в Канаді.

7 вересня, у понеділок, я викликав Родіонова до кімнати в готелі, де щотижня проводив наради, і, тримаючи ксерокопію доносу в руці, сказав до нього:

— Пане раднику-посланнику, це ваш донос. Я його вилучив з дипломатичної пошти, яку ми відправляли через Яворського до МЗС. Ви пригадуєте нашу першу організаційну розмову, що відбулася у травні в цьому готелі? Я тоді сказав вам, що ладен буду вислухати вашу критику на свою адресу і зауваження щодо роботи без жодного гніву чи прихованої недоброзичливості, але ненавиджу нашіптування поза спиною, двоєдушність, доноси. Я заборонив вам — і ви це визнали за норму — надсилати інформацію про стан у посольстві і його діяльність до Києва без мого підпису. Чому ви написали цей донос?

— Це не донос. Це інформація про вашу діяльність.

— Про мою діяльність до МЗС ми пишемо регулярно й відкрито. V пакеті була інформація про роботу посольства за останній період за моїм підписом, до речі, ви самі її підготували. Чи, може, вас попросив давати додаткову інформацію Макаревич?

— Я не хочу відповідати на це запитання.

— Це не приватна пошта, а службова, я маю право проводити службові розслідування, і ви мусите мені відповідати. Чому ви з Кучером написали такого листа? Чому перекрутили всі факти роботи в посольстві та взаємини з українською громадою? Чому взяли на себе місію характеризувати першого секретаря з економічних питань пана Шандрука, який всього місяць працює в посольстві?

— У листі написана правда.

— У доносі ви все перекрутили. Ви були проти купівлі будинку на вулиці Меткаф і казали, що знайшли кращі, а коли я виявив бажання оглянути їх, то виявилося, що будинків немає і показувати нічого.

— Ви хотіли поселитися в будинку посольства, а це суперечить дипломатичній практиці.

— Але ж я погоджувався на це як на один із можливих варіантів, і то не більше як на півроку?! Навіщо ви пересмикуєте й брешете?

— Ви не мали права забирати у Яворського листа!

— Це донос. Сідайте й пишіть на моє ім’я пояснення, чому ви порушили мої інструкції про порядок листування…

— Я не буду писати!

— На початку нашої спільної діяльності я вам сказав, що ненавиджу донощиків. Тепер я вам заявляю, що з вами я не буду працювати. Ідіть на своє робоче місце, доки я вас не вигнав геть!

Кучер ще в суботу поїхав зі своєю сім’єю на вихідні до Торонто. В понеділок я зателефонував йому в консульський відділ і запросив його до себе в готель. За цей час він, без сумніву, порадився з Родюновим і підготувався до зустрічі зі мною. На запитання про донос він спокійно відповів, що це його право і він може писати навіть до Папи Римського, і що жодних пояснень він давати не буде. На моє запитання, чи знає він про загальне правило всіх посольств, що в посольстві людина може працювати лише за умови довір’я до неї посла. Якщо посол втрачає довіру до співробітника посольства, такий співробітник — хоч би хто він був — у посольстві більше не працює.

— Знаю, — відказав Кучер. — Що ви хочете мені сказати?

— Я, посол України в Канаді, вимагаю від вас, першого секретаря з консульських справ посольства, написати пояснення про порушення листування і про брехню в доносі!

— Я вам нічого не пояснюватиму. Поясню в іншому місці! — зухвало відповів Кучер.

— Запам’ятайте мої слова: я з донощиками працювати не буду! Ідіть на своє робоче місце і працюйте до звільнення!

Днями на посаду першого секретаря з культури й інформації приїхав Борис Біляшівський з дружиною Ганною.

Подія з донощиками не могла бути розв’язана відразу в основному з двох причин. По-перше, українське посольство — це не радянське посольство. У радянському посольстві посол міг будь-кого з дипломатів зняти з роботи й відправити до Союзу за 24 години. Виявилося, що в нашому посольстві я не маю права цього зробити. По-друге, Олексій Родіонов мав впливових людей в київських верхах, і його протегував сам міністр закордонних справ. Отже, незалежно від почуттів, які нас переповнювали, кожен мав продовжувати виконувати свої службові обов’язки. Я мусив далі координувати діяльність усіх. Віднині вони знали, що я буду просити міністра, аби їх зняли з роботи. Я знав, що вони домагатимуться у міністра, щоб він усунув мене. Тим часом усі мусимо працювати, отже й спілкуватися.

Щоб зберегти робочу атмосферу, я в кількох словах повідомив Шандрука і Біляшівського про донос. Нехай самі складають про них враження.

З огляду на візит генерал-губернатора Канади до України наприкінці вересня я мав їхати до Києва. У четвер 10 вересня я провів нараду за участю Родіонова, Шандрука, Кучера та Біляшівського і розподілив обов’язки.

Родіонов мав провести зустріч з міністром закордонних справ і зовнішньої торгівлі панею Барбарою Макдугал у справі українсько-канадських взаємин.

Шандрукові я доручив підготувати інформацію для МЗС та Міністерства економіки про зустріч з керівництвом кредитових спілок Канади та висновки щодо заснування їх в Україні.

Кучер мав підготувати фінансовий звіт і документи для передачі рахунків бухгалтерові посольства Наталії Шандрук, перевезти архів від Родіонова до канцелярії посольства і у відповідності з актом передати його Ігорю Мазуру.

Біляшівський мав встановити контакти з канадським історичним музеєм для майбутньої передачі танка «Валентин», що його знайшли в Україні, робити огляд канадських газет і знайомити посла та інших дипломатів з матеріалами, які цікавлять посольство.

З Біляшівським я обговорив плани обмінів між канадськими й українськими музеями, організацію виставок картин різних художників, проведення музичних фестивалів, виступи музичних, танцювальних, хорових колективів тощо.

Тандер-бей і Какабека, або Мандрівка з задоволенням і не без моралі

Того ж дня ми пішли на дипломатичний прийом, на якому я познайомив Біляшівського з одним із провідних журналістів журналу «Дипломат», який поширюють серед дипломатичного корпусу Оттави, паном Патріком Бестом, а сам провів добрих півгодини з політичним аналітиком французького посольства паном Домініком Ренаном. Він давно цікавився проблемами еволюції Росії, і я вбачав у цьому велику перспективу