Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький 📚 - Українською

Читати книгу - "Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Земля Не пухом. Історія одного геоманта" автора Сергій Бобрицький. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 141
Перейти на сторінку:

Хай там як, але терасу було створено ще до того, як Леон прокинувся. Потім, сухо привітавшись зі своїм учнем, майстер Землі прослідував до свого кабінету. А от що могло відбуватися там – навряд чи скаже хоч одна жива душа, окрім самого Грегора чи його усюдисущого Хісс. Бо особистий кабінет Архімага був настільки оповитий захисною, маскувальною та іншими типами магії Землі, що навіть якщо геомант виконав би там виклик демона з сотнею жертвоприношень – зовні про це не дізнався би навіть найчутливіший гномський чарівник-артефактор. Не те, що скромний Вищий Магістр Блискавки, в котрого підслуховуючі закляття ніколи не були сильною стороною.

Тож, що там робив його вчитель в своєму кабінеті, Леон не знав. Але вийшов той за годину до означеної вечері, попросив учня причепуритися і, кинувши погляд на вистриженого з газону борсука, наказав накривати стіл. Чи варто казати, що борсук послухався і кудись щез? А після цього на подвір’ї почали з’являтися столики та стільці, які були (звісно ж!) виконані з суцільного дерева і мали дуже вишуканий вигляд. Столики заповнилися купою фруктів-овочів, а також якимось приголомшливо пахучою здобою і ящиком пляшок, оплетених чимось на кшталт лози. У звичайних виноробів це стовідсотково була б лоза. Але в нинішньому випадку Леон не був таким впевненим. Далі енти подали на стіл гриби, але Вищий Магістр в житті не бачив такого різноманіття. Там були й смажені гриби, прикрашені зверху сиром. І мариновані, й запечені з овочами на вогні, і навіть такі, що мало чим відрізнялися від м’яса. Принаймні, кришталева велика піала, заповнена чимось дуже схожим на величенькі стейки, теж випромінювала запах спецій та грибів.

Після грибів принесли рибу. Тут різноманіття не було, але все одно вражало до глибин душі. Бо двометровий підніс із майже цілою імператорською тунною Леону доводилося бачити лише один раз, на прийомі, влаштованому володарем Фрідану, Ріорданом Першим. І смак червоної, мов рубін, риби, що танула в роті, ще довго снився гурману роду Д’Альбон уві снах.

Це було неочікувано, але Леон побачив і справжнє м’ясо. Один з ентів виніс підніс, накритий сталевою кришкою і поставив його до центру стола. Коли кришку підняли, то в Леона підступно загарчав живіт. Запах соковитого, ніжного, молодого поросяти, запеченого у вугіллі, важко було з чимось сплутати.

Загалом, як на адепта Життя, Грегор Грейткіллс мав доволі потужний досвід у справі споживання живих істот. І Леон, що вважав свого наставника виключно травоїдною особою, дещо задумався.

 

Блін, дуууже мало про їжу. Хочеться такого опису страв, від якого слина тече 🙏

 

За десять хвилин до вказаного часу черговий кам’яно-дерев’яний голем Грегора з поклоном відкрив калитку Садиби – і на територію ступила та сама леді Ларинда, про котру казав геомант. І Леон точно б не сказав, що це – сільська знахарка. Бо, по-перше, вона була доволі молода. По-друге, простеньке, але ідеально чисте плаття, набір прикрас з чимось, що нагадувало смарагди, а також доволі вишукана зачіска робили з неї представницю якогось бідного баронського роду, але ж ніяк не селянку. По-третє – в Ларинди все ж був доволі непоганий хист до магії Життя та Астралу, що робило її природнім шаманом. І хто зна, можливо, колись вона досягне навіть вищої ліги, де перебував Леон та, звісно ж, його вчитель. Ну і четвертим аргументом слугувало те, що місцева лікарка була воістину дуже вродливою.

Привітавшись одне з одним, як то личить за етикетом, Леон, барон Грейткіллс та травниця Ларинда приступили до вечері на свіжому повітрі. Вино і м’ясо (віконт так і не зрозумів, шо то був за звір, а питати не дозволила гордість гуляки-аристократа) були дійсно позамежно добре приготованими. На диво, смак вина для Леона, котрий вважав себе доволі досвідченим сомельє, так і лишився загадкою. Він навіть спробував прояснити це питання в хазяїна садиби.

– Вино надзвичайно смачне, Ваша Високомагічність. Але не можу згадати, щоб хоч колись пив щось подібне. Чи не підкажете, часом, в якій саме виноробні можна придбати цей шедевр?..

– В жодній, віконте. Це було зроблене по знайомству і виключно обмеженою партією. – У відповіді Грегора Грейткіллс відчувалася незрозуміла віконту різкість. Та, як не дивно, Леону здалося, що вчитель чимось розсерджений. Втім, маг Блискавки вирішив не псувати собі настрій зараз і розібратися з цим потім.

А десь після п’ятого тосту Леон зрозумів, що йому не дуже подобається, як травниця дивиться на його вчителя. Тобто, це, звісно, наче і виглядало, як уважне слухання його лекції про відмінності грейткіллської беладони від беладони з інших регіонів. Але в очах Ларинди деінде й пробігала якась дивна тінь. І єдине, чим міг пояснити цю «тінь» сам віконт, це беззаперечним обожнюванням. Доволі дивно для дівчини, що менше тижня тому лишень познайомилася зі своїм сеньйором. Це все було дуже дивно і не зрозуміло. Тож віконт перепросив, посилаючись на необхідність додаткових медитацій після відновлення, встав зі столу та, відійшовши трішки углиб садиби, наскільки це дозволяли всюдисущі кущі хижих троянд, дістав власну (хоч і не таку смачну) пляшку, келих і почав поглиблено аналізувати побачене.

Десь позаду майстра Д’Альбон, на різьбленій, витонченій, оздобленій хіба не ажурною деревиною літній терасі, за плетеним з живої лози столом і у таких самих кріслах сиділи його наставник зі знахаркою, що все ще обговорювали цікаву тільки їм тему. Подумавши трохи про побачене, віконт зробив висновок, що навряд чи зацікавленість Ларинди, по-перше, буде взаємною, а по-друге – якось завадить відносинам учня і вчителя. Тому – Леон дещо розслабився.

1 ... 43 44 45 ... 141
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький"