Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Ловець повітряних зміїв 📚 - Українською

Читати книгу - "Ловець повітряних зміїв"

4 813
2
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ловець повітряних зміїв" автора Халед Хоссейні. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 98
Перейти на сторінку:
та Алі. Проте не розповів. Подумав, що Сорая Тагері за багатьма параметрами краща людина, ніж я. І хоробрість — лише один з них.

Розділ тринадцятий

Коли ми приїхали до Тагері наступного вечора — для ляфзу, церемонії «обітниці», — я мусив припаркувати «форд» на протилежному боці вулиці. Бо на під’їзній доріжці вже було повно машин. Я був у темно-синьому костюмі, який придбав напередодні, після того, як завіз бабу додому. Поправив краватку, зиркнувши в дзеркало заднього огляду.

— Ти вельми хоштіп, — сказав баба. Тобто привабливий.

— Дякую, баба. Ти як? Витримаєш усе це?

— Чи витримаю? Аміре, та це ж найщасливіший день мого життя, — відповів він, втомлено всміхаючись.

По той бік дверей було чутно теревені, сміх і неголосну афганську музику — начебто класичний вірш, газель[53] у виконанні Устада Сараганґа. Я подзвонив у двері. Між фіранок у вікні передпокою майнуло і зникло обличчя.

— Вони приїхали! — сказав жіночий голос. Балачки стихли. Хтось вимкнув музику.

Ханум Тагері відчинила двері.

— Салям алейкум, — промовила вона, сяючи. Я зауважив, що Джаміля зробила хімію та вдягла елегантну довгу чорну сукню.

Коли я ввійшов у фойє, її очі зволожилися.

— Ти ледве переступив поріг, Аміре-джан, а я вже плачу, — сказала ханум Тагері.

Я поцілував їй руку, як напучував мене батько напередодні ввечері.

Вона провела нас яскраво освітленим коридором до вітальні. На обшитих деревом стінах висіли портрети людей, які стануть моєю новою родиною: молода ханум Тагері з пишною зачіскою та генерал на тлі Ніагарського водоспаду; ханум Тагері в безшовній сукні, а генерал з чорною шевелюрою — у піджаку з вузькими лацканами та тонкій краватці; Сорая біля дерев’яних «американських гірок» — махає і всміхається, а на її срібних брекетах виблискує сонце. Фото, на якому генерал при повній бойовій амуніції тисне руку йорданському королю Гуссейну. Портрет Загіра-шаха.

У вітальні було повно люду — зо дві дюжини гостей повсідалися на стільцях, розставлених попід стінами. Коли ввійшов баба, всі встали. Ми повільно обійшли кімнату: батько попереду, а я за ним. Тиснули руки і вітали гостей. Генерал — у незмінному сірому костюмі — обійнявся з бабою, вони лагідно поплескали один одного по плечах. Обмінялися вітальними «салям» поважним стишеним тоном.

Генерал тримав мене на відстані витягнутої руки та всміхався з розумінням, ніби казав: «Отепер усе правильно, бачем, по-афганськи, як годиться». Потім ми тричі поцілувалися в щоки.

Ми з бабою сіли поруч у переповненій кімнаті навпроти генерала та його дружини. Батькове дихання трохи збилося, він постійно витирав хустинкою піт з чола та голови. Помітив, що я дивлюся на нього, і вичавив напружену усмішку.

— Зі мною все гаразд, — пробурмотів.

За традицією Сораї серед присутніх не було.

Кілька хвилин коротких перемовлянь та розмов ні про що — і генерал нарешті прочистив горло. У кімнаті запала тиша, всі шанобливо опустили погляди на руки. Генерал кивнув бабі.

Батько теж прочистив горло. Почав говорити, але не міг вимовити речення до кінця, зупинявся, щоби передихнути.

— Генерале-сагіб, ханум Джаміля-джан... сьогодні ми з сином... прийшли у ваш дім з великим смиренням. Ви... шановані люди... з відомих і шляхетних родин... з гордих родів. У мене нема нічого, крім найглибшої ігтірам... пошани до вас, ваших прізвищ і пам’яті... ваших предків.

Він зупинився. Перевів подих. Витер чоло.

— Амір-джан — мій єдиний син... моя єдина дитина, і він був мені добрим сином. Маю надію, що він виявиться... вартим вашої доброти. Прошу вас виявити ласку Аміру-джану й мені... та прийняти мого сина до вашої родини.

Генерал ввічливо кивнув.

— Нам за честь породичатися з сином такого чоловіка, як ви, — сказав. — Ваша слава вас випереджає. Я був вашим скромним шанувальником у Кабулі, лишаюся ним і тепер. Нам за честь те, що ваша і наша родини об’єднаються... Аміре-джан, що ж до тебе, то я радо вітаю тебе в нашій родині як сина, чоловіка моєї доньки, нур[54] очей моїх. Твій біль буде нашим болем, твоя радість — нашою радістю. Сподіваюся, з часом ми з халою Джамільою станемо для тебе другими батьками, і молюся за ваше щастя з нашою любою Сораєю-джан. Благословляємо вас обох.

Усі заплескали, і за цим сигналом голови повернулися в бік коридору. Як же я чекав тієї миті!

У кінці коридору з’явилася Сорая. Вбрана в приголомшливу традиційну афганську сукню винного кольору з довгими рукавами та золотою оздобою. Баба взяв мою руку та стиснув. Ханум Тагері зайшлася сльозами. Сорая з почетом юних родичок поволі підійшла до нас.

Поцілувала моєму батькові руку. І нарешті сіла поруч зі мною, опустивши очі.

Загриміли оплески.

Згідно з традицією, родина Сораї мала влаштувати вечірку на честь заручин — шірініхорі, церемонію «поїдання солодощів». Потім черга періоду заручин, який триває кілька місяців. А тоді — весілля, за яке повинен платити баба.

Ми вирішили відмовитися від шірініхорі. Усі розуміли причину, тому не довелося її озвучувати: у баби просто не було вже тих кількох місяців.

Доки тривали приготування до весілля, ми з Сораєю не могли лишатися наодинці — це вважалося неправильним, оскільки ми ще не одружилися і навіть не мали шірініхорі. Тож я змушений був змиритися з вечерями в Тагері разом з бабою. Сидів за столом навпроти Сораї. Уявляв, як воно буде: відчути її голову в себе на грудях, вдихнути запах її волосся. Цілувати її. Кохатися з нею.

На арусі, шлюбну церемонію, батько витратив 35 тисяч доларів — майже всі свої заощадження. Винайняв великий афганський бенкетний зал у Фрімонті — його власник знав бабу ще з Кабула, тому надав суттєву знижку. Батько заплатив і за чіли — однакові весільні обручки, — і за діамантовий перстень, який я вибрав. Купив мені смокінг і традиційний зелений костюм для ніки — шлюбної церемонії.

З усіх метушливих приготувань до весілля — на превелике щастя, більшість із них узяли на себе ханум Тагері та її друзі — я пам’ятаю лише кілька моментів.

Пам’ятаю піку. Усі сиділи круг стола, ми з Сораєю були вбрані в зелене — колір ісламу, а також колір весни й починань. Я був у костюмі, а Сорая (єдина жінка за столом) — у сукні з довгими рукавами та серпанком. З нами сиділи баба, генерал Тагері (тепер він був у смокінгу) та кілька дядьків Сораї. Ми з нею понурили очі,

1 ... 43 44 45 ... 98
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ловець повітряних зміїв», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (2) до книги "Ловець повітряних зміїв"
Nazar Бандіт
Nazar Бандіт 27 липня 2023 22:17

Неймовірна книга, книга яка чіпляєте тебе за душу та не відпускає до кінця, книга яка описує та передає емоції які краще прочитати на сторінках книг ніч пережити у власному житті.. книга яка вчить тебе любити своїх рідних, тому що вони можуть дуле легко зникнути і ти більше їх ніколи не побачеш, але вічно будеш пам'ятати. Однозначно одна з найкращий прочитанеих книг за все моє життя, 10/10

Наталія Ашихміна
Наталія Ашихміна 20 березня 2024 19:11

Так це глибокий та захоплюючий твір. Погляд очевидця про життя серед війни , про людяність, жорстокість , неминучість, наслідки неправильних вчинків та спокуту і прощення.