Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » У давній давнині були створіння, Кіяш Монсеф 📚 - Українською

Читати книгу - "У давній давнині були створіння, Кіяш Монсеф"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "У давній давнині були створіння" автора Кіяш Монсеф. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 100
Перейти на сторінку:
і всадовила в нього, я не ­опиралася.

Вона поставила чайник на плиту.

— Трапилося щось погане?

— Ні… — відповіла я. — Погане? Не знаю. Ніхто не постраждав. Усі живі. Гадаю, нічого поганого не сталося. Припускаю, можливо, я врятувала чиєсь життя сьогодні.

— Звучить непогано, — сказала Меллорін. — Наступного разу розкажеш про це.

Якийсь час я мовчала, і Меллорін також. Чайник почав кипіти, і вона налила кип’ятку в горнятко з пакетиком листового чаю. Вона вичекала з хвилину, поки він настоїться, а потім протягнула мені горнятко.

— Це улун, — сказала Меллорін. — Має лікувальні властивості.

Я зробила ковток. Він зігрівав моє обличчя. Не впев­нена щодо лікувальних властивостей, але мені було при­ємно.

— Я наразі роблю деякі речі, — сказала я, — які мені не надто подобаються. Я не знаю, правильні вони чи ні, і нема в кого запитати. Є люди, які просять моєї допомоги, а я не знаю, чи вони варті її. Як і не знаю того, чи є в мене якийсь вибір. А якщо навіть є, то я не знаю який.

Меллорін також налила собі чаю, і поки я розмовляла, підійшла й сіла навпроти мене.

— І я бачила речі, які хотіла б не бачити, — продовжувала я. — Я хочу, щоб ці спогади зникли. Я б хотіла, щоб багато чого зникло.

Обличчя Меллорін було лагідним, і вся вона була сповнена турботи.

— У тобі є щось особливе, Маржан, — сказала вона. — Я не знаю, що саме, чи як воно працює, але воно могутнє. Хоч ти до цього не доклала жодних зусиль. Я заздрю. Тобі від цього не полегшає, але це правда.

— Я не хочу бути особливою, — сказала я. — Я не просила нічого з цього.

— Твій дар — чому він у тебе і що він означає — за межами мого розуміння, — сказала Меллорін. — Тому сприймай це як хочеш. Якщо голос у твоїй голові говорить тобі, що щось не те, ти повинна прислухатися до нього. Це говорить твоє серце. І коли нема відповіді, твоє серце і є відповіддю. Коли нема правил, твоє серце знає правила.

— Моє серце — один суцільний безлад, — сказала я.

Вони простягнула свою руку через стіл і поклала її на мою:

— Я знаю, — відповіла вона.

Потім вона обійняла мене — палкі, світлі обійми, що пахли пачулі, — і на якусь секунду мені здалося, що мені знову п’ять років.

— Я знаю, — повторювала вона знову і знову, — знаю, знаю.

Меллорін, можливо, помилялася щодо магії, але вона була права в усьому іншому.

— Меллорін, — промовила я їй у плече, — я не впевнена у тому, що вірю у прокляття.

— Це нормально, — сказала вона.

— І не вірю також у чаклунство, — сказала я.

— Ти й не повинна, — відповіла вона.

Я відхилилася так, щоб Меллорін бачила моє обличчя й розуміла, що це серйозно.

— Ти все ще будеш намагатися зняти з мене прокляття? — запитала я.

Її очі загорілися.

— Якщо зможу колись, — відповіла вона.

Розділ п’ятнадцятий. Розплутування

Більшу частину неділі я проспала. Мої нічні сновиддя мучили мене неймовірно. Куди б я не глянула, повсюди бачила очі мантикори. Я сумнівалася у своїй причетності до порятунку життя цього монстра.

Коли я розповіла Себастьяну про зняття прокляття, він сприйняв це ще скептичніше, ніж я.

— То це як видалення тату? — запитав він напівсерйозно. — Бо це так і звучить.

— Я гадаю, що це менш болюча процедура, ніж вида­лення тату.

Але я не була впевнена, і Меллорін мені мало про це ­розповідала — тільки те, що я повинна бути готовою в ніч п’ятниці.

Увесь тиждень я обідала разом із Керрі та Ґрейс, але атмо­сфера за столом була вже не така, як раніше. Кожна з нас перебувала у своєму власному світі. Керрі тільки розпочала займатися двічі на день у команді з плавання. Ґрейс була по вуха закохана в Гові, з котрим вона тепер офіційно зустрічалася — очевидно, що я пропустила грандіозну вечірку. Тим часом мені на кожному кроці ввижалася мантикора.

У п’ятницю, після школи і клініки, Меллорін зустріла мене біла дверей будинку і провела до дивана.

Вона принесла мені чашку з чимось, що на смак приємно нагадувало локрицю. Вона також налила й собі і, відсьорбнувши, сіла навпроти мене.

— Отже, ти хочеш дізнатися про своє прокляття, — промовила Меллорін.

— Що це таке?

— Прокляття — це зв’язувальне закляття, — відповіла вона. — Воно утримує речі всередині, або ж не пускає. Прокляття можуть бути дружніми, але можуть бути й зловорожими. Я наклала декілька на свою спальню вдома, аби тримати більшість злих духів подалі, але я мусила діяти дуже обережно, щоби не помітили батьки. Я б ніколи навіть не помислила, щоб накласти одне з них на іншу людину. Занад­то небезпечно. — Вона розсміялася так, що у слові «занадто» з’явилося кілька зайвих складів. Потім вона спохопилася. — Вибач, — зніяковіло додала вона.

— Тож у чому полягає моє прокляття?

— Ти справді не знаєш? — запитала Меллорін.

— Не маю жодного уявлення, — сказала я. — Я не знаю, хто б міг проклясти мене, і я не знаю, як воно впливає на мене. І, щиро кажучи, я навіть не впевнена в тому, що прокляття існують.

— Повір мені, це прокляття реальне, — відповіла Меллорін, — і воно не робить тобі нічого доброго. Навколо тебе нависає багато важкої енергії. Це погано.

— Так у чому справа?

Меллорін глибоко вдихнула, наче збиралася розповісти якусь історію, але нараз передумала.

— Жодної зачіпки, — без викрутасів зізналася вона, — але я знаю, що воно є.

Її впевненість була принаймні заразливою. Я почала гадати, чи не була я справді проклята.

— Найбільш розповсюджена причина — колишній, який затаїв образу.

— Не може бути колишнього, коли ти ні з ким не зустрічалася, — відповіла я.

— Це полегшує завдання, — сказала Меллорін. — Колишні і прокляття — вкрай неприємне поєднання. На щастя, навіть коли ми не знаємо, хто наклав його на тебе, ми все ще можемо спробувати його зняти.

— І як саме ми це зробимо? — запитала я.

— Я роздумувала про «Розплутування Ґелсіна», — відповіла Меллорін.

— Хто це?

— Арманд Ґелсін був вірменським відьмаком на початку двадцятого століття, — сказала вона. Вона почала збирати деякі речі з кухні, але продовжувала говорити: — Його фамільяром був заєць на ймення Осло. Ґелсін ще замолоду втік з Османської імперії

1 ... 43 44 45 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У давній давнині були створіння, Кіяш Монсеф», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У давній давнині були створіння, Кіяш Монсеф"