Читати книгу - "Небо сингулярності, Чарлз Строс"

Концентрації та зосередженості думок людини неабияк сприяє усвідомлення неминучої страти за чотири тижні. Хіба що конкуренцію думкам про близьку шибеницю може скласти розуміння того, що корабель, на якому ця людина допустила саботаж, є і її кораблем, з екіпажем якого вона буде повішана за три місяці. Нехай страта віддаленіша в часі, шансів на її відстрочку значно менше.

Мартін Спрінґфілд сидів у майже безлюдній кают-компанії для офіцерів, крутячи склянку чаю в руці та бездумно розглядаючи балки на стелі. В кімнаті панували морські мотиви: навкруги старі дубові панелі на стінах, а під ногами дерев’яна паркетна підлога, видраяна до блиску. На чорному од віку рундуці попід живописним портретом епоніма корабля в позолоченій рамі благородно парував начищений срібнобокий самовар. «Владар Ванек» на чолі кавалерійської атаки під час придушення Повстання роботів 160 років тому, разом із яким згинули перспективи тих громадян, хто мріяв про життя без каторжної праці на дворян. Мартін лель-ледь здригнувся, намагаючись дати раду власним демонам.

«В усьому винен я, — думав він. — І зізнатися в цьому нікому».

Яка невтішна доля. Мартін сьорбав свій чай і відчував терпкий солодощавий присмак рому, який відтіняв його гіркоту. Аж німіли губи. «Як тупо», — думав він. Але нічого вже не вдієш, що зроблене — те зроблене. Надто пізно зізнаватися, навіть перед Рейчел, шукаючи шляхів утечі з цієї пастки. Слід було їй усе розповісти від самого початку, ще до того, як вона зійшла на борт. Спасти її від помсти Есхатона Тепер же, навіть якщо зізнатися зараз, та й навіть якби він зізнався в усьому, перш ніж вони задіяли патчі в системі контролерів ходової, шлях у нього один — на електричний стілець. Попри масштабність саботажу, він нікого не вб’є, принаймні прямо…

Мартін здригнувся, допив чай і залишив склянку поруч зі стільцем на підлозі. Він мало не ліг на стіл, несвідомо подавшись уперед, і ніби прогнувся під вагою винуватого сумління, що тиснуло йому на карк. «Я хоч правильно вчинив, — заспокоював він себе. — Хоч ніхто з нас додому не потрапить, але хоча би наші домівки збережуться, коли нас не стане». У тому числі й необжита квартира Рейчел. Він скривився. Ніякої провини за долю флоту він і близько не відчував, але, знаючи, що вона тут, не склепив очей цілу ніч.

Майже година збігла з моменту, як траурні труби закликали всіх на кораблі зайняти місця згідно з бойовим розписом. Щось там не клеїлося ударною групою септаґонців, розворушених, немов гніздо шершнів, після фіаско з гірничими буксирами. Мартінові було однаково. Десь там у глибині мережі управління ходовою системою помалу відставав атомний годинник, скомпрометований складочкою простору-часу, зжужмленого ядром рушія. Похибка, звісно, була нікчемна, але таке втручання в роботу центрального процесора помножить її багаторазово, коли флот почне свій рух простором-часом назад. Мартін влаштував це навмисне, щоб випередити невідворотну катастрофу. Може, на думку Військово-космічних сил Нової Республіки, замкнута часоподібна крива — лиш хитрий тактичний маневр, але насправді це тонкий кінець клину, клину, який, за словами Германа, мав би лишатися на місці. Мартін уклав пакт із значно похмурішою та більш незбагненною конторою, ніж у Рейчел. І з його перспективи персонал захисту інформаційних систем ООН просто мавпував дії його роботодавця у значно меншому масштабі, сподіваючись випередити його реакцію на події.

«Прощавай, Беліндо, — подумки ввергаючи сестру в забуття. — Прощавай, Лондоне». Порох віків поглинув метрополію, стер його вежі на пил. «Привіт, Германе», — звернувся він до мірного поцокування годинника з маятником на стіні. Усі інші кораблі флоту узгоджували свої хронометри з «Владарем Ванеком». І не тільки. Флагман слугував інерційною точкою відліку координат, замкнутою на просторово-часових координатах їхнього першого стрибка. Трохи вповільнивши годинник, Мартін мінімально запоров їм зворотний маневр і стрибок назад.

Ескадра здійснить похід своїм світловим конусом, десь тисячі на чотири років уперед у майбутнє; потім розвернеться і пройде майже всю ту саму відстань назад. Майже. І біля Світу Рохарда вони об’являться зі спізненням практично на два тижні. Саме стільки приблизно в них би зайняв і швидкий переліт без того, щоб клеїти дурня і мотатися туди-сюди замкнутими часоподібними траєкторіями, прокладеними в Адміралтействі. Після чого Фестиваль… власне, що з ескадрою зробить Фестиваль — це справа самого Фестивалю. Мартін просто знав, що ціну цьому заплатить він і всі інші люди на борту.

Кого вони дурять? Усі ці балачки про маневри задля скорочення часу переходу. Аякже! Навіть жовторотику було зрозуміло, що то за надсекретний наказ чекає в сейфі адмірала. «Не можна ошукати Есхатон, брешучи самому собі». Можливо, Герман — або істота, захована за цим кодовим ім’я, — їх чекатиме на місці. Можливо, Мартінові пощастить утекти з приреченого корабля, можливо, пощастить не йому, а Рейчел, можливо, якийсь поворот у долі флоту Нової Республіки дозволить йому перемогти Фестиваль під час зіткнення лоб у лоб. Можливо, вдасться і зайця навчити курити…

Мартін підвівся, йому трохи паморочилося, пішов із чашкою до самовара. Набрав її до половини, а потім долив у неї по вінця з кришталевої карафки, поки від пари не стало відгонити запахом, через який чоловікові аж пощипувало в носі. На свій стілець він майже упав, ще трохи, і затерплі кінчики пальців та губи його почнуть підводити. Мартінові нічого не залишалося, як упитися до паралічу — складних рішенців він не шукав.

Минуло трохи часу, й на нього нахлинули стерпніші спогади. Вісімнадцятьма роками раніше