Читати книгу - "Втрачені в космосі , Arachne "

Зейн збентежено спохмурнів, його пальці нервово постукували по стегні. Він згадав про те, як вони з групою вивчали руїни і знаходили записи, зображення та вказівки на якусь високорозвинену систему захисту, але тоді це здавалося лише фантазією чи легендою, якоюсь байкою, записаною на стародавньому камені. Він відкрив рота, щоб спитати, але Аеон уже продовжував, і в його голосі зазвучали нові, більш тривожні нотки.

— Я знаю, хто посилав нам сигнали про небезпеку, хто попередив нас про біди, що насуваються, — продовжував Аеон, його голос ставав все тихішим, майже зачаровуючим. - Кристал Життя. Це він. — Капітан провів рукою по обличчю, ніби хотів змити думки, що нахлинули, і подивився прямо на Зейна. — Ця система давніх, вона досі функціонує. Кристал Життя - це не просто артефакт чи джерело енергії... це свідомість планети. Воно, як і раніше, захищає цю землю, ці руїни... і воно знає, що ми тут.

- Стривай, - повільно промовив Зейн, не відриваючи очей від Аеона. - Ти хочеш сказати, що цей "Кристал Життя" - розумна система, що керує усією цією бурею і всім, що відбувається навколо? Але... навіщо їй надсилати нам попередження? Якщо система хоче нас знищити, то чому б просто не обрушити бурю на нас прямо зараз?

Аеон закусив губу, роздумуючи над питанням. Це і його самого бентежило. Він бачив безліч подібних систем, вивчав їхні дії, знав, як вони діють в умовах загрози... але Кристал Життя, здавалося, поводився інакше. Він не просто атакував їх — він немов перевіряв, відчував.

— Я не знаю, — зізнався капітан, його голос став хрипким. — Можливо, це є частина якоїсь перевірки. Або... — Він замовк, примружившись, ніби знову намагався розглянути щось, заховане за щільною завісою припущень і теорій. — Або він хоче, щоби ми щось знайшли. Щось зрозуміли... — Аеон завмер на мить, а потім похитав головою. - Ця буря - не фінальна атака. Це – попередження. Вона блокує нас, ізолює, але не знищує.

Лі, стиснувши кулаки, підняв голову і повільно промовив:

— Отже, якщо це система захисту... ми можемо якось із нею зв'язатися? Знайти спосіб поговорити із нею? Переконати її, що ми не вороги?

Аеон кивнув, хоч у його погляді все ще залишалися сумніви.

— Так, якщо ми зможемо дістатися центру її управління. Але це буде небезпечно. — Він озирнувся на печеру, вдивляючись у її похмурі глибини, ніби там, серед каміння, ховалась відповідь на всі їхні запитання. — Я думаю, що в руїнах, про які говорив Зейн, може бути ключ. Можливо, там є термінал або пристрій зв'язку із Кристалом Життя.

— Але якщо ми виберемося назовні прямо зараз, — тихо зауважила Ліра, напружено слухаючи капітана, — нас поглине ця буря.

- Я це розумію, - повільно відповів Аеон, і в його голосі пролунав тягар прийнятого рішення. — Але буря не буде вічною. Її природа циклічна. Як тільки вона вщухне, у нас буде невелике вікно - шанс вибратися і дістатися руїн. - Він повернувся до своїх товаришів, і в його очах засяяла рішучість. — Як тільки буря стихне, ми маємо вирушити туди. Це наш єдиний шанс зрозуміти, з чим ми маємо справу, і можливо знайти спосіб вижити на цій планеті.

Слова капітана повисли в повітрі, наче набатний дзвін, озиваючись тривожною луною в кожній свідомості. Попереду на них чекали небезпеки, які вони навіть не могли передбачити. Але всі розуміли: це не просто боротьба за виживання, це гонка з часом і з давньою силою, яку вони тільки почали осягати.

За стінами ревучий вітер продовжував терзати планету, з глухим гуркотом обрушуючись на печери, ламаючи і розриваючи кристали, мов сухі гілки дерев. Стихія не знала пощади і терпіла опору. Земля під ногами здригалася, і кожен новий удар бурі, кожен тріск і шерех породжував нові тріщини, розбиваючи скелі на дрібні уламки. Планета кричала, опираючись вторгненню чужинців, і тільки від них залежало, чи зможуть вони знайти розуміння і знайти шлях до порятунку, чи стануть частиною вічної пісні руйнування цієї нещадної землі.

Аеон, спостерігаючи за своїми людьми, відчував, як між ними поступово зникають межі. Вони більше не були розрізненими фахівцями, зібраними разом лише з волі нагоди та обставин. Вони ставали справжньою командою, єдиною у своєму прагненні вижити та розгадати таємниці цієї планети. Кожен крок, кожна подолана перешкода зміцнювала їхню взаємну довіру.

Буря все ще вирувала зовні, але в печері, де сховалися члени команди, що вижили, панувала зовсім інша атмосфера. Тремтіння електричних розрядів і гул руйнування змінилися тихим, але впевненим ритмом злагодженої роботи. Люди ходили між імпровізованими столами, на яких розклали обладнання, пакети із провізією, інструменти та медичні набори. Усі були зайняті: хтось перевіряв рівень радіації, інші зміцнювали захисні бар'єри на вході до печери, а хтось просто допомагав своєму сусідові впоратися з черговим завданням.

Зейн стояв трохи осторонь, спостерігаючи за тим, як техніки Лі разом з Ремом обговорювали, як покращити роботу генератора, який ледве впорався із підтриманням мінімального рівня енергії. Капітан Аеон тихо розмовляв із групою розвідників, пояснюючи їм їхнє завдання та позначаючи зони, які потрібно буде обстежити після бурі. Дивлячись на своїх людей, Зейн вперше за довгий час відчув слабку, але відчутну надію.

Раптом Аеон підняв голову і рішуче махнув рукою, збираючи навколо себе всіх, хто був вільний. Його погляд пробігав по обличчях кожного, оцінюючи їхній стан і готовність до нових випробувань.

— Послухайте мене, — його голос пролунав твердо й упевнено, перекриваючи решту звуків бурі за межами печери. — Ми маємо обмежений час, поки радіаційна буря все ще вирує зовні. Але щойно вона почне стихати, у нас буде не більше кількох годин на дії. — Він примружився, дивлячись на членів екіпажу, що зібралися перед ним. — Ми маємо бути готовими до моменту, коли зможемо вийти назовні. Тому я вирішив поділити всіх на три групи.