Читати книгу - "Втрачені в космосі , Arachne "

— Нас залишилося близько тридцяти, — озвався він, перекриваючи рев бурі, коли черговий сильний удар змусив усіх мимоволі похитнутись. — Шестеро загинули під час посадки. Четверо пропали... Ми так і не знайшли їх... — Він затнувся, і в його голосі почулася гіркота. — І якщо вони живі, то не переживуть цієї бурі, — додав він, майже пошепки, але цього вистачило, щоб слова луною відбилися від стін печери, наче нагадування про втрату.

Усі замовкли. Тиша, що порушується лише гулом вітру та тріском каменів, ніби поглинула команду. Сум і гіркота втрати нависли над ними тінню. Кожен думав про тих, хто так і не встиг дістатися до укриття, про своїх товаришів, друзів, про тих, кого більше нема серед них. Обличчя Лі похмурніло, і він нервово проковтнув, згадуючи останню зустріч з одним із зниклих — їхню усмішку, розмови про повернення додому. Ліра стиснула руки в кулаки, її плечі трохи тремтіли. Вона теж втратила когось важливого...

Зейн, відчуваючи погляди своїх товаришів, зітхнув і знову опустив погляд на екрани, намагаючись відгородитися від почуттів. Він знав, що має залишатися сильним, повинен підтримувати решту. Але всередині все стискалося від безсилля.

Аеон стояв, задумливо дивлячись перед собою, ніби через усі стіни та бар'єри намагався бачити тих, кого вони втратили. Його погляд був зосереджений, але в глибині очей тлів вогник занепокоєння. З кожним новим ударом буря наче дужче давила на його плечі, змушуючи їх повільно опускатися. Він не міг дозволити собі здатися слабким, не зараз, коли кожен погляд, кожен рух команди залежав від його реакції. Але ця ситуація вийшла далеко за межі звичайних битв та операцій, тут він стикався з чимось, що не міг контролювати. Він ненавидів це почуття.

— Четверо пропали... — повторив він тихо, ніби перевіряючи, чи правильно почув. За мить його обличчя знову стало серйозним. — Ще четверо залишилися...

У голові Аеона проносилися десятки думок, одна тривожніша за іншу. Він аналізував ситуацію, розглядав варіанти. Чи варто ризикнути та спробувати вийти на пошуки? Чи слід чекати кінця бурі, сподіваючись, що дивом хтось із зниклих зможе вижити? Він відчував, як кожна секунда тисне на нього з подвоєною силою.

"Ні", - прошепотів він собі. Занадто небезпечно. Будь-яка спроба вийти назовні зараз буде смертельно небезпечною. Вони можуть втратити ще більше людей.

Аеон стиснув зуби, внутрішньо проклинаючи своє безсилля. Він звик бути тим, хто рятує, тим, хто знаходить вихід, але цього разу він був замкнений у кам'яному мішку, відокремлений від команди стінами та захисними бар'єрами, нездатний зробити хоч щось. Навіть його досвід та знання не могли змінити природу цього пекельного шторму.

"Про що ти думаєш, Аеон?" — пролунав голос Ліри, тихий, але сповнений напруги. Вона підійшла ближче, заглядаючи в очі, намагаючись зрозуміти, що відбувається в його голові.

— Я... Здається, я це десь чув, — сказав Аеон, прикриваючи очі і вдивляючись углиб своїх думок. Немов уривки пам'яті, слова та образи спливали перед ним. Він повільно насупив брови, згадуючи стародавні сувої, старі легенди та історії, які чув ще молодим.

— Ти про що, капітане? — обережно запитав Зейн, підходячи ближче, його погляд, сповнений запитань, зупинився на обличчі Аеона. — Щось пов'язане із бурею?

Аеон похитав головою, стискаючи і розтискаючи кулаки, ніби намагаючись витягти думку з себе. Здавалося, вона була така близька, але все ще вислизала, як дим у тумані.

— Я... не знаю, — нарешті зізнався він. — Але щось у цих руїнах, щось у цих записах про "Кристал Життя" і про бурю, звучить... знайомо. Мов я вже стикався з подібним... або чув про це.

Лі і Рем переглянулися, а Ліра продовжувала вдивлятися в Аеона, поки той намагався зібрати частини мозаїки, що розсипалися, воєдино. Напруга в повітрі наростала, і кожен новий удар буря, кожен зітхання і шарудіння здавалися гучними.

— Що ти хочеш сказати, капітане? — насторожено спитав Зейн, не відводячи погляду від обличчя Аеона. — Думаєш, ці бурі можуть бути не просто природним явищем?

- Можливо, - тихо промовив Аеон, повільно випростуючись і дивлячись на своїх товаришів. — Можливо, вони пов'язані із чимось... що відбувається глибше. Із чимось, що ми ще не розуміємо.

Команда завмерла, прислухаючись до його слів, поки за стінами ревуча стихія продовжувала терзати планету, тоді як кожен з них усвідомлював: вони опинилися в центрі набагато складнішої і небезпечнішої гри, ніж думали раніше.

Аеон, продовжуючи зосереджено дивитись у простір перед собою, несподівано зблід, наче побачив щось жахливе чи вкрай важливе у своїй свідомості. Ліра, помітивши зміну на його обличчі, схвильовано зробила крок ближче, але він підняв руку, заставляя її зупинитися. Очі Аеона блиснули усвідомленням, і він стиснув кулаки так сильно, що кісточки побіліли.

— Я знаю… — його голос пролунав як шепіт, але в гулкій тиші печери здавалося, що він лунає у кожному кутку. Усі завмерли, не відриваючи поглядів від капітана. — Згадав! — Аеон підняв голову, і в його очах палало щось більше, ніж просто розуміння. — Це не просто буря... Це автономна система захисту планети! Давні... Вони створили її, щоб захищати планету від зовнішніх загроз... — Він зробив паузу, ніби чекаючи на реакцію, але навколо нього панувала тиша, напружена і сповнена тривоги.

— Що ти маєш на увазі? - Прошепотіла Ліра, здавлено проковтнувши. - Система захисту? Ти хочеш сказати, що це не природне явище?

Аеон повільно кивнув, його обличчя було серйозним, а погляд сповнений тривоги. Він намагався підібрати слова, щоб пояснити їм те, що, можливо, навіть він не розумів до кінця.

- Саме так. Ці бурі є не просто випадковим явищем... Вони викликаються штучним інтелектом — технічним мозком, який давні залишили тут для захисту планети. — Він окинув поглядом обличчя своїх товаришів, які, здавалося, все ще не могли повірити в почуте. — Система продовжує виконувати своє завдання — намагається прогнати нас. Ми для неї чужинці, вторженці, і вона робитиме все, щоб знищити нас, поки ми тут.