Читати книгу - "Рубінова книга, Керстін Гір"

— Штуки! — скрикнув граф. — О, мій дорогий лорде, ви просто Хома невірний. Я б давно втратив з вами терпець, якби не почувався зобов'язаним вашому батькові, спаси Господи його душу. І якби мене не цікавили так ваші гроші та ваш вплив.

Лорд засміявся дещо силувано.

— У всякому разі, ви відверті.

— Алхімія не може обходитися без протекції. — Граф з маху розвернувся до Ракоці. —Доведеться нам продемонструвати доброму лордові кілька наших штук, Міро. Він належить до людей, які вірять лише в те, що бачать. Але спочатку мені треба сказати кілька слів наодинці моєму правнукові й накидати лист Великому Магістрові моєї Ложі в майбутньому.

— Ви можете скористатися для цього сусіднім кабінетом, — мовив лорд Бромптон, показуючи на двері за своєю спиною. — І я з нетерпінням чекатиму на виставу.

— Ходімо, сину мій, — граф узяв Ґідеона за руку. — Є дещо, про що мені треба тебе запитати. І дещо, про що ти маєш знати.

— У нас усього півгодини, — сказав Ґідеон, кинувши погляд на кишеньковий годинник, прикріплений золотим ланцюжком до кишені його камізельки. — Найпізніше за півгодини мусимо вернути до Темпла.

— Цього вистачить, — відказав граф. — Пишу я швидко можу одночасно писати й говорити.

Ґідеон розсміявся. Здавалося, він вважає графа справді дотепним і, вочевидь, геть забув, що я теж тут.

Я кахикнула. Уже майже у дверях він обернувся й запитливо підвів брову.

У відповідь я теж промовчала, бо ж навряд чи могла сказати вголос таке: «Не залишай мене саму з цими вар'ятами».

Ґідеон барився.

— Вона тільки завадить, — заявив граф.

— Почекай мене тут, — сказав Ґідеон напрочуд м'яко.

— Лорд і Міро потоваришують їй на цей час, — правив граф. — Ви цілком можете трохи розпитати її про майбутнє. Це унікальна можливість. Вона з XXI століття, запитайте її про автоматичні потяги, які ганяють туди-сюди під Лондоном. Або про срібні літальні апарати, які, ревучи, мов тисяча левів, підіймаються в небо і перетинають моря на висоті багатьох кілометрів.

Лорд так сміявся, що я почала серйозно переживати за стілець під ним. Трусилася кожна його жирова зморшка.

— Щось іще?

Я нізащо не хотіла залишатися з ним і Ракоці наодинці. Але Ґідеон тільки посміхнувся, хоча я і кинула на нього благальний погляд.

— Я зараз, — мовив він.

Розділ дванадцятий

З «Анналів Вартових»,

12 червня 1948 року

Чорний Турмалін Пол де Віллерз, як і було домовлено, прибув сьогодні з 1992 року для елапсування в приміщення архіву. Але цього разу супроводила його руда дівчина, яка заявила, що звуть її Люсі Монтроз і що вона — онука нашого адепта Лукаса Монтроза. Вона багато в чому мала фатальну схожість з Арістою Бішоп (лінія нефриту, контрольний номер 4). Ми відвели обох до Лукасового бюро. Тепер нам усім ясно, що Лукас зробить пропозицію Арісті, а не Клодін Сеймор, як ми сподівалися (хоча в Арісти, слід зауважити, гарніші ноги і Направду чудовий удар зліва в тенісі). Дуже дивно, коли онуки відвідують того, в кого ще взагалі немає дітей.

Звіт: Кеннет де Віллерз, Внутрішнє Коло

Коли за Ґідеоном і графом зачинилися двері, я автоматично зробила крок назад.

— Ви можете спокійно сісти, — сказав лорд, показуючи на вишукані стільці.

Ракоці розтягнув губи. Це що, посмішка? Якщо так, то йому варто було б спершу потренуватися перед люстром.

— Ні, дякую. Я краще постою, — ще крок назад, і я майже наступила на статую голого амурчика, що стояв на п'єдесталі праворуч від дверей. Що далі від мене чорні очі, то певніше.

— І ви хочете сказати, що справді прибули з XXI століття? Про «хочете», власне, не йшлося, але я кивнула у відповідь. Лорд Бромптон потер руки.

— У такому разі який король править Англією в XXI столітті?

— У нас прем'єр-міністр, який керує країною, — мовила я непевно, — королева виконує в основному представницькі функції.

— Королева?

— Єлизавета II. Вона вельми мила. Навіть була в нас у школі на багатонаціональному святі торік. Ми співали національний гімн сімома мовами, а Ґордон Ґельдерман попросив її розписатися прямо у своєму підручнику англійської, а потім «штовхнув» його на «eBay» за 80 фунтів. Гм, певна річ, вам це ні про що не говорить. У всякому разі, у нас є прем'єр-міністр і Палата громад депутатів, обраних народом.

Лорд Бромптон схвально засміявся.

— Це кумедне уявлення, еге ж, Ракоці? Граф знову придумав щось неабияк цікаве. А що з Францією в XXI столітті?

— Гадаю, у них теж прем'єр-міністр. Ніякого короля, наскільки я знаю, навіть для представницької мети. Під час революції вони позбулися шляхти, а разом з нею і короля. А бідолашній Марії-Антуанетті стяли голову. Хіба це не жахливо?

— О, так, — засміявся лорд. — Французи взагалі люди геть жахливі. Тому ми, англійці, з ними не ладнаємо. Скажіть мені ось що: з ким ми в XXI столітті провадимо війну?

— Ні з ким? — мовила я дещо невпевнено. — Принаймні не насправді. Ми коли-не-коли стромляємо свого носа то туди, то сюди, на Близькому Сході або деінде. Щиро кажучи, я нічого не тямлю в політиці. Запитайте мене краще що-небудь про… холодильники. Звичайно, не про те, як вони працюють, бо я цього не знаю. Знаю лише, що вони працюють. У кожній квартирі в Лондоні є холодильник, і там ви можете днями зберігати сир, молоко і м'ясо.

Зовні здавалося, що лорда Бромптона майже не обходять холодильники. Ракоці розвалився на своєму стільці, як кіт. Я сподівалася, що йому не заманеться підвестися.

— Ви можете запитати мене про телефони, — цокотіла я. — Хоча я не можу пояснити, як вони функціонують. — І я підозрювала, що лорд Бромптон і не зрозумів би нічогісінько. Чесно кажучи, виглядав він так, що йому навіть не було сенсу пояснювати, як функціонує електрична лампочка. Я намагалася знайти тему, яка могла б його зацікавити.

— Ну, теє… до речі, між Дувром і Кале існує тунель, прокладений під Ла-Маншем.

Лордові Бромптону це здалося страшенно смішним. Від сміху він заходився бити себе по товстих стегнах.

— Чудово! Чудово!

Я вже почала трохи розпружуватись, як Ракоці вперше заговорив. Англійською він говорив із нечистою вимовою.

— Що з Трансільванією?

Трансільванія? Батьківщина графа Дракули? Він це серйозно? Я намагалася