Читати книгу - "#хто верхи?, Юлій Череп"

Діана допомогла всім охочим дівчатам наплести вінків і все ж таки разом з ними вишикувалася в черзі аби пустити на розсуд водній стихії свою долю.

- Поплив, поплив! - пролунав радісний дівочий галас, що аж луною відбився в кам'яних скелях покинутого гранітного кар'єру за декілька кілометрів. - Ну все, Омелько, тепер ти точно мій, - кудись в бік річки вигукнула дівчина і в цей момент парубок з рудою бородою що якраз відсьорбував з чашки, зайшовся в кашлю. Товариші за дурнуватою звичкою тієї ж миті заходилися лупцювати його по спині, доки той не втік від допомоги.

Деякі вінки тонули трохи пропливши, деякі одразу біля берега, деякі йшли покірно за течією доки не зникали з поля зору. Та реакції дівчат були різними. Одні раділи що потонув, інші журилися тому, що поплив, а Діана стояла на березі в нерішучості. Нарешті дівчина мотнула розпущеним волоссям, рішуче зробила крок до води й потрапила край берега який був добряче підмитий. Зелений окраєць обломився і Діана разом з вінком шубовснулася у воду.

- Допоможіть! Хто не будь! Допоможіть! Людина тоне! - заволав Ігор, а Петро вже на ходу скидав взуття та сорочку. За кілька широких змахів руками настиг Діану, заплив зі спини й погріб до берега. Виніс її з води й хотів покласти на землю аби надати першу допомогу, та дівчина спокійнісінько стала на ноги самостійно.

- Дякую, мені звичайно дуже приємно, що ти так завзято намагався мене врятувати, але я досить добре плаваю і тонути не збиралася.

- Але ж Ігор кликав на допомогу, - знітився Петро розглядаючи у що перетворилися його білі штани.

- То Ігоря й треба було рятувати, - розсміялася Діана і попрямувала до вогню, аби зігрітися й трохи обсохнути.

- Вибач, - промовив Ігор похмуро, - до речі вінок не потонув твій.

Це ж прекрасно, - дещо роздратовано відповіла Діана й подивилася на Петра, який зняв мокрі штани, проте одягнув сорочку й черевики. Здавалося що його зовсім не засмучував його зовнішній вигляд. Так він і ходив доки штани парували біля вогню.

Почали розходитися після опівночі. Першими пішли селяни що старше, а молодші затрималися аж до світанку. 

- Скажи, ти завжди такий? - поцікавилася Юля лежачи у Петра на грудях.

- Який, такий? 

- Ну, що тобі завжди більше всіх треба. Було ж купа хлопців на березі. А у воду поліз ти першим.

- Це погано?

- Ні, не погано. Просто хочу зрозуміти до чого готуватися, - посміхнулася Юля.

- Готуйся до весілля, - відповів Петро і заховав лице в рудій шевелюрі з ароматом диму, трав'яного чаю та польових квітів від віночка.

- До речі, ти теж брала участь у масовому ворожінні? 

- Так, але мій вінок, на жаль не відплив навіть від берега і пішов до дна. Але це нічого не значить.

В цей час, недалеко від них сиділи Ігор з Діаною, яка уважно вслуховувалася в кожне слово і намагалася збагнути навіщо Юля збрехала Петру, що її вінок потонув. Вона ж на власні очі бачила як він підхоплений течією плив, аж доки його було видно.