Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Трагедія гетьмана Мазепи 📚 - Українською

Читати книгу - "Трагедія гетьмана Мазепи"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Трагедія гетьмана Мазепи" автора Валентин Лукіч Чемеріс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 115
Перейти на сторінку:
засудив її батька до смерті, а не він, не Мазепа.

І від того хотілося самому стати біля плахи…

Вдруге звернувся до стольника Вельямінова-Зернова (виявляється, в Україні владарює не він, гетьман України, а якийсь московський стольник – придворний чин Російської імперії, рангом нижчий від боярського, колись придворний попихач, що слугував спершу за князівським чи царським столом). Мазепа навіть пообіцяв йому – запхав власну гордість до кишені, – десять тисяч червінців золотих, якщо він так поверне дільце, що Кочубея та Іскру залишать у живих… Ну, можна засудити їх до вигнання з України у їхню Сибір, як то відправили московити туди гетьманів Дорошенка, Самойловича, Многогрішного, але стольник тільки витріщав й без того витрішкуваті зенки та клявся; та він і за десять разів по десять тисяч червінців золотих їх не врятує, бо донощиків засудив сам цар. Та коли він, стольник, не виконає волі царя, йому самому доведеться класти голову на плаху, а вона в нього одна. А може, й з ним, з гетьманом, якщо наполягатиме на своєму, разом – отак-то!

– Так що, – закінчив, – як не крути, а Кочубею та Іскрі доведеться, виконуючи царський указ, як тaтaри глaгoлять, секір башка робити… Я того й стольник, – по хвилі додав, – що завжди виконую наказ царя. Якщо він скаже відрубати мені голову, я сам найму ката і велю йому: секір мені башка!..

Мазепа всю ніч не міг і повік склепити, вертівся в своєму похідному шатрі, як карась на гарячій пательні – тільки склепить повіки, так перед ним і з’явиться Мотря… З німим докором дивиться на нього, але жодного слова не кажучи… Гетьман хапав люльку, кисет і вибирався з шатра. Над Борщагівкою гарно визорілося небо. Смалив люльку і думав про одне й те саме: що він скаже Мотрі після страти її батька? Дівчина й бачити його не захоче і права буде. Але як їй роз’яснити, як переконати, що він хоч і гетьман України, але старший у ній все одно не він, а московський цар – з Москвою колись необачно злигався необачний Хмельницький. І звідтоді в Україні без волі московського царя й кроку не можна ступити…

А зорі так яскраво сяяли над Борщагівкою. Вочевидь десь серед них була і його зоря. Десь там і Мотрі теж була зоря – але, де вони – їхні зорі – у високості неба? Чи зустрінуться вони коли, чи їхні зорі навіки розлучилися?…

Спалахнула над головою і полетіла по небосхилу зоря…

«Хтось помер», – подумав гетьман, зітхнув, глибоко затягнувся димом.

Ще одна зоря спалахнула й покотилася до обрію, потім ще…

Чи ж то бува не душі Кочубея та Іскри? Пригадалися легенди, чуті ним ще в дитинстві. Зоря – то найпрекрасніша богиня Русі. На світанку вона відмикає ключем небесні ворота й випускає сонечко на небо. Сонце наздоганяє красную дівицю Зорю, вона втікає і стає криницею. На землю падає свята роса, яка запліднює землю. Бджоли п’ють духмяну росу й приносять чарівний мед – так народжується життя… Здавна люди вірили: в кожного на небі є своя зірка. Коли хто народжується, спалахує і його зоря. Тоді й кажуть, що такий народився під щасливою зорею. А коли людина помирає, згасає її зоря, летить через усе небо, спалахує і зникає. «Чиясь душа полетіла», – кажуть тоді люди… То де його зоря у небі високому, скільки вона ще сяятиме, даруючи йому життя? І де Мотрина зоря, як її побачити серед міріадів зірок?…

Намугикував:

Ой ти, дівчино, ясная зоре!

Ти мої радощі, ти моє горе!..

А зорі падали й падали з високості нічного неба, перекреслювали вогняними стрічками небесні простори й зникали десь там, за обрієм, а йому здавалося, що серед згаслих зір і їхні з Мотрею дві зорі…

Вечір надворі, ніч наступає,

Вийди, дівчино, серце бажає!

Чистеє небо зіроньки вкрили,

Вийди, дівчино, до мене, мила.

Дай подивитися в яснії очі,

Стан твій обняти гнучкий дівочий,

Глянути в личко, біле, чудове,

На коси довгі, на чорнії брови…

Кочубей був на диво спокійний, бліде його обличчя, виснажене і думами, і тортурами останніх днів, було наче закам’яніле, очі під густими сивими бровами вже згасли… Життя покинуло їх назавжди.

Іскра метушився, збуджено тупцявся і якось наче аж пересмикувався.

Смикалась і його голова.

– Опануй себе, полковнику, – раптом глухо порадив йому генеральний суддя. – Бо ще відпаде твоя головонька від трясучки, що ж тоді тобі будуть відрубувати? Гадаю, другої голови в тебе немає, ніц!

Іскра завжди заздрив Кочубею. І чин у нього був значно більший – генеральний суддя, друга особа в гетьманстві, – а він всього лише полковник, – і здоров’я свояк мав нівроку… Хоча… Яке це має тепер значення, здоров’я?

Стольник Вельямінов-Зернов доставив їх – Кочубея та Іскру – до Борщагівки під Білу Церкву, де перебував похідний табір гетьмана.

Там їх і стратили – у Борщагівці, під Білою Церквою. Принаймні так сьогодні пишуть всі видання. Але ось притичина – стратити їх таки стратили – у Борщагівці; але під Білою Церквою чи, іншими словами, в Білоцерківському районі Київської області ніякої Борщагівки не було ніколи і, ясна річ, немає й сьогодні.

Гм… Але всі видання, часом не лише художні, а й наукові вперто пишуть: Кочубея та Іскру стратили в Борщагівці під Білою Церквою. Очевидно, автори переписують один в одного цю адресу: під Білою Церквою. Хтось колись вперше, не розібравшись, написав: під Білою Церквою – і пішла писать губернія. І ніхто за ці роки не поцікавився, а чи є там – під Білою Церквою – таке село? Як уже вище мовилося, його там немає і ніколи й не було – під Білою Церквою. То де ж воно поділося? Адже Кочубея та Іскру стратили таки в Борщагівці – історичний факт, що ревізії не підлягає. Ось тільки де вона сьогодні, та загадкова Борщагівка?

У Тернопільській області є старовинне, нині районне містечко Борщів на річці Нічлаві… Взагалі, Борщів (Борщівок) – це назва багатьох населених пунктів в Україні. І, зокрема, є своя Борщівка в Київській області, власне, майже в Києві, біля окружної дороги.

Гадають, що в основі назви – борщ.

БОРЩ – одна з найпопулярніших страв. В Україні існувало три різновиди борщів. Перший, червоний, найулюбленіший, готували з капустою, буряком, морквою, петрушкою (пастернаком), пізніше – з картоплею. У святкові чи недільні дні борщ варили на м’ясній юшці (зі свининою чи птицею), у будень – затовкували або

1 ... 43 44 45 ... 115
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Трагедія гетьмана Мазепи», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Трагедія гетьмана Мазепи"