Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Енн із Інглсайду 📚 - Українською

Читати книгу - "Енн із Інглсайду"

1 232
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Енн із Інглсайду" автора Люсі Мод Монтгомері. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 84
Перейти на сторінку:
наводити лад у своїй шухляді для білизни, виникли певні труднощі. Ведмедик не ставав новіший, хоча Нен палко очікувала дива й просила Бога поквапитися. Врешті-решт вона примирилася з тим, що ведмедик не буде такий, як колись. Усе ж то був добрий старий ведмідь, та й не легко, мабуть, охайно складати всі речі в тій дурнуватій шухляді. Новий ведмедик, якого невдовзі купив їй тато, не сподобався Нен, і дівчинка, хоча й не без гризьких сумнівів, вирішила не вділяти особливої уваги шухляді. Віра її зміцніла, коли вона, попросивши Бога повернути око її порцеляновому коту, виявила його вранці на місці, хоч і дещо криво приліплене, від чого кіт скидався на зизуватого. Око знайшла Сьюзен, прибираючи в кімнаті, і приклеїла до голови кота, тож Нен, що не знала цього, урочисто виконала свою обіцянку — чотирнадцять разів обійти клуню навкарачки. Вона й не замислювалася, яка з того користь Богові а чи будь-кому іншому. Проте робити це їй було неприємно, позаяк хлопці в Долині Райдуг часто змушували їх із Ді вдавати тварин; отож, імовірно, її юний розум бубнявів непевною думкою, наче така покута може вдовольнити таємничу Сутність, котра дає й відмовляє за власним бажанням. Так чи так, упродовж літа вона втнула ще кілька дивних фортелів, аж Сьюзен вряди-годи непокоїлася, звідки то в дітей зринають такі фантазії.

— Пані Блайт, дорогенька, як ви гадаєте, нащо це Нен щодня мусить обходити вітальню двічі, не стаючи на підлогу?

— Не стаючи на підлогу! Як вона це робить, Сьюзен?

— Стрибає з одного предмета меблів на інший, і на камінну решітку вилазить. Учора була гепнулася звідти сторчголов просто у відерце з вугіллям. Може, дати їй глистогінного, га, пані Блайт, дорогенька?

Той рік назавжди лишився в літописі Інглсайду як рік, коли тато ледь не захворів був на запалення легень, а мама таки захворіла. Якось увечері Енн, уже сильно застуджена, збиралася з Гілбертом на прийняття в Шарлоттаун. Вона вбрала нову пишну сукню й разок перлів, що подарував їй Джем, і була така вродлива, аж діти, що прийшли поглянути на неї перед виходом, подумали, як це чудово — пишатися своєю мамою.

— Так гарно шурхотить нижня спідниця, — зітхнула Нен. — Мамо, а коли я виросту, у мене теж будуть такі нижні спідниці з тафти?

— Хтозна, чи доти дівчата все ще носитимуть нижні спідниці, — відповів тато. — Що ж, Енн, я поступлюся й визнаю, що сукня чарівна, хоч мені й не подобалися ці лелітки. Тільки не зваблюй мене, сирено! Я зробив тобі всі компліменти, які намірявся зробити нині. Пригадай, що ми читали в «Медичному віснику»: «Життя — це всього-на-всього точно збалансовані процеси органічної хімії», і нехай це додасть тобі смирення й скромності. Лелітки, тафтяна нижня спідниця — пхе! Ми — лиш «випадкова сукупність атомів». Так каже великий доктор фон Бембург.

— Не цитуй мені цього жахливого фон Бембурга. У нього, вочевидь, хронічний розлад шлунка в тяжкій формі. Можливо, він — і сукупність атомів, але я — ні.

Кілька днів потому Енн являла собою геть хвору сукупність атомів, а Гілберт — вельми стривожену. Сьюзен поралася на кухні ослабла й утомлена, професійна доглядальниця непокоїлася, і безіменна лиховісна тінь зненацька розгорнула свої чорні крила над Інглсайдом. Дітям не казали, як серйозно хвора їхня мати; навіть Джем достоту не розумів цього. Проте всі вони відчували крижаний холод і страх у душі, і ходили тихенькі й смутні. Не було ні забав у Долині Райдуг, ні сміху в кленовім гаю. Але найгірше було те, що їм не дозволяли бачити маму. Тепер вона не зустрічала їх удома, всміхнена, і не заходила навшпиньки до спалень, щоби поцілувати кожного на добраніч — і не було кому ні пригорнути, ані втішити, ані розрадити чи посміятися з їхніх жартів. Ніхто не вмів сміятися, як мама. То було гірше, далеко гірше, ніж коли вона часом десь їхала, адже тоді всі знали, що мама повернеться, а нині… вони нічого, нічогісінько не знали. Ніхто нічого не казав — усі тільки відкараскувалися від них.

Якось Нен повернулася додому бліда як полотно.

— Сьюзен, а мама… мама… вона не помре, правда, Сьюзен?

— Авжеж ні, — мовила Сьюзен надто вже різко й поспішно. Руки її тремтіли, наливаючи молоко в кухлик Нен. — Хто тобі це сказав?

— Емі Тейлор… вона сказала… Сьюзен, вона сказала, що мама буде дуже гарною небіжчицею!

— Не слухай її, моя ласочко. Тейлори всі годні язиком молоти. Твоя благословенна мама хвора, та вона одужає — певне одужає! Хіба ти не знаєш, що твій тато при стерні?

— Господь не дасть мамі померти, правда, Сьюзен? — запитав поблідлими вустами Волтер, дивлячись на неї зболеним та пильним поглядом, під яким Сьюзен не могла проказувати втішливу неправду. Вона боялася, що це і є неправда. Сьюзен було лячно. Того дня доглядальниця нічого не сказала — тільки похитала головою. Лікар Блайт відмовився від вечері.

— Певне, Всевишній знає, що робить, — казала Сьюзен, доки мила посуд і розбила три тарілки — та вперше її проста й чесна душа мала сумнів у цім.

Нен, геть зневірена, тинялася по домі. Тато сидів при столі в бібліотеці, обхопивши голову руками. Зайшла доглядальниця й сказала, що цієї ночі слід очікувати кризи.

— Що таке криза? — запитала Нен у Ді.

— Мабуть, це таке, із чого вилуплюється метелик, — невпевнено мовила Ді. — Спитаймо краще в Джема.

Джем знав, що таке криза, і пояснив їм, а тоді замкнувся у своїй кімнаті. Волтера не було — він лежав долілиць при корінні Білої Дами в Долині Райдуг. Сьюзен укладала Ширлі й Ріллу спати. Нен вийшла з дому й усамітнилася на ґанку. Незвична, страхітлива тиша залягла в Інглсайді.

Попереду був Глен — чаша, налита по вінця призахідним сонячним сяйвом, проте довгу червону дорогу серпанком укрила курява, і поля край гавані біліли випалені посухою. Уже кілька тижнів не було дощу, і квіти в саду пожухли… квіти, які так любила мама.

Нен хапливо розмірковувала. От і настав час укласти угоду з Богом. Що пообіцяти Йому, якщо Він зцілить маму? Це повинно бути щось надзвичайне… таке, заради чого Він напевне зглянеться. Нен пригадала, як одного разу в школі Дік Дрю сказав Стенлі Різу: «Я кидаю тобі виклик пройти цвинтарем уночі!» Тоді Нен здригнулася. Як може хтось пройти цвинтарем уночі… як може навіть подумати про це? Нен боялася цвинтаря, хоч ніхто в Інглсайді й не знав цього. Емі Тейлор казала, що там

1 ... 43 44 45 ... 84
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Енн із Інглсайду», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Енн із Інглсайду"