Читати книгу - "Я його Ляля, Маїра Цибуліна"

Коли Адам сховався за завісами, я перебувала в цілковитому захваті і не тільки. Стільки вечорів витрачено на безглуздий граніт науки! І що найдивніше: я вважала, що живу повноцінним життям і мене тоді влаштовував такий стан речей. Але зараз я зрозуміла, як я тоді помилялася. І ще вважала тих студентів, що вічно волочилися десь ночами - дурнями. Це я дурепою була! Недарма вони завжди говорили, що студентські роки дані на те, щоб веселитися. Але я їх в той час не розуміла. А хіба зараз про це не пізно  мріяти? Якщо постаратися, то можна все ще встигнути спробувати.

- Ну, як сподобалось шоу? - підсів до мене несподівано Женя, поки я перебувала під впливом його виступу.

- Не те слово! - заявила я, посміхаючись, немов, березнева кішка. - Це було ... -  Як на зло, я зараз нічого нормального придумати не могла.                                                    

- Розумію, Антон запалював краще. Але я не ображаюся. Знаю, що з ним мені не зрівнятися, та й нікому іншому також. Він зірка! Шкода хлопця. Як згадую, що він зараз лежить в лікарні із гіпсом, то така гіркота до горла підкочується, що ...

- Так, я тебе розумію, бо він мені краще брата рідного. Ми з ним завжди разом зависали у школі. У нас з ним були одинакові погляди на життя, поки він не збився зі шляху істинного, і не став прогулювати пари.

Хлопець відпив ковток зі склянки,що стояла перед ним на барній стійці і важко зітхнув.

- У тебе є така подруга, на яку ти можеш покластися в будь-яку хвилину, і якій ти можеш розповісти все, що так наболіло? – раптом він задав дуже серйозне запитання.

- Так. Її Мусею звуть.

- Тоді ти мене зрозумієш.

Женя почав розповідати. Він познайомився з Антоном не так давно. Це сталося на початку грудня. Женя святкував зі знайомими чийсь день народження в одному нічному клубі. Десь ближче до ранку незнайомий їм хлопець почав чіплятися до дівчини Ігоря, того іменинника, чий день народження, вони тоді святкували. Той, звичайно, в боргу не залишився і вдарив хлопця кілька разів в обличчя. Удари, однак, виявилися сильними, і в хлопця потекла кров з носа.

- Ігор, охолонь, - втрутився Женя в бійку. - З нього і цього вистачить.

- Так я йому всі зуби повибиваю, - погрожував роз'ярений кавалер.

- Ну давай! - сам просив незнайомець. - Вибий мені всі мізки. Розмаж їх по стінці. Я хочу це бачити.

- Ей, малий, не лізь на рожен! - намагався Женя утихомирити дурня. - Ти ж не знаєш, з ким зв'язався. Ігор - боксер. Він від тебе і мокрого місця не залишить.

- Ой, ой! - кривлявся хлопець. – Налякав так, прямо весь тремчу!

- Так він сам наривається! - намагався Ігор знову дотягнутися до навіженого, але Женя стояв між ними і заважав їм робити дурниці.

Несподівано для всіх хлопець впав на підлогу. Вони спробували привести хлопця до тями, але той як і раніше був без тями. Друзі хотіли вже викликати "швидку", але Женя запропонував сам відвезти хлопця до лікарні.

- Поки "мигалка" приїде, хлопець ще того ... Так буде швидше і надійніше.

Ігор допоміг Жені дотягнути потерпілого до його машини і затягти того всередину. Карасенко не встиг від'їхати більше десяти метрів, як потерпілий опритомнів.

- Де я? - поставив розумне питання хлопець. - Куди ти мене везеш?

- За місто, - відповів Женя.

- Навіщо?

- Закопати, - вирішив Карасенко  трохи налякати хлопця, щоб той на майбутнє знав, що до крутих чуваків не можна лізти.

- Що?

- Ти не правильно ставиш питання. Не що, а кого.

- Ну і кого? - ніяк не міг зреагувати хлопець.

- Тебе, - посміхнувся Женя.

- Ти що, здурів?! - нарешті зрозумів бідолаха в якому становищі опинився. - Рано мені ще в землю.

- Ніколи не буває рано познайомитися особисто з Богом, - продовжував Женя знущатися над хлопцем, помітивши, як той не на жарт перелякався.

- Не хочу я знайомитися з Богом, - заперечував хлопчина. 

- Мало, що ти хочеш, а що ні. Я ось, наприклад, теж багато чого хочу. Хочу зараз додому, в тепле ліжечко, а не возитися тут з тобою. У мене всі пальці на ногах померзли. Блін, на дворі така холоднеча, що хороший господар собаку не вижене на такий мороз.

- Так навіщо тобі мерзнути і їхати в таку далечінь? - спробував хлопець врятувати свою шкуру. - Відпусти мене, а своєму босу скажи, що мене закопав в надійному місці, що я точно не вилізу звідти.

- А ти й не вилізеш звідти вже. Я про це подбаю.

- Та може не треба, - почав від жаху скиглити хлопець.

- Що не треба?

- Закапувати мене не треба, - трусився весь бідолаха.

- А як інакше? Ти ж себе сам закопати не зумієш.

- Будь ласка, відпусти мене.

- Ні-і. Нічого було до дівчини Боксера лізти. Ось тримав би свої руки при собі, так би зараз був вдома, біля материнської спідниці. А так! - махнув рукою Женя для більшої переконливості. - Шкода тебе, хлопчина, але сам винен. Така твоя доля!