Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Книга кладовища 📚 - Українською

Читати книгу - "Книга кладовища"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Книга кладовища" автора Ніл Гейман. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 58
Перейти на сторінку:
сивим волоссям; він кліпнув, а потім простягнув руку Овенсу і з нервовою усмішкою мовив:

— Ви, мабуть, загадковий друг панни Перкінс. Радий знайомству.

— Це Ніх, — представила хлопця Скарлет.

— Нік?

— Ніх, з «X», — виправила вона. — А це пан Фрост.

Ніх і Фрост потисли один одному руки.

— Чайник на плиті, — сказав пан Фрост. — Як щодо обміну інформацією за чашечкою чаю?

Діти піднялися сходами до кухні, де Фрост налив три чашки чаю і провів гостей до маленької вітальні.

— Будинок вертикальний. Туалет поверхом вище, а мій кабінет і спальні — над ним. Сходи тримають мене у формі.

Вони сиділи на великому дивані насичено фіолетового кольору, який, як повідомив пан Фрост, дістався йому з будинком, і сьорбали чай.

Скарлет боялася, що пан Фрост почне засипати Овенса запитаннями, але ні. Він просто сидів радий-радесенький, наче знайшов надгробок якоїсь знаменитості й тепер вмирав від бажання розказати про це всьому світові. Він нетерпляче совався на стільці, наче знав щось надзвичайно важливе, і мовчання, щоб не розпатякати все цієї ж миті, створювало йому фізичний дискомфорт.

— То що ви дізналися? — спитала Скарлет.

— Ти мала рацію. Себто, тих трьох убили саме в цьому будинку. І… Я думаю, що цей злочин… Ну, не те щоб зам'яли, але забули про нього, чи керівництво пустило його самопливом.

— Як це? — здивувалася Скарлет. — Убивства не кладуть під сукно.

— А це — поклали, — відповів Фрост і допив чай. — Втрутилися люди достатньо впливові, це єдине пояснення, яке я для цього маю, а також для того, що сталося з найменшим малюком.

— І що саме? — спитав Ніх.

— Він вижив. Я в цьому впевнений. Але розшук так і не оголосили. Про зниклого малюка писали б усі газети, хіба ні? Однак вони, мабуть, якось зуміли все зам'яти.

— Хто — вони?

— Люди, які стоять за вбивством цієї сім'ї.

— Ви знаєте якісь подробиці?

— Так. Ну, деякі… — Фрост замовк. — Вибачте. Я… Враховуючи, що саме я знайшов, це просто у голові не вкладається.

Скарлет починало гризти розчарування.

— То що? Що саме ви знайшли?

Фрост видавався присоромленим:

— І справді. Перепрошую, я щось загрався у секретність, а це погана ідея. Історики не ховають знання, а розкопують їх, щоб показати людям, так.

Він замовк, наче вагаючись, і продовжив:

— Я знайшов листа. Нагорі. Його було сховано під розхитаною дошкою у підлозі, — і, повернувшись до Овенса, мовив: — Юначе, я припускаю, що твоє зацікавлення у цій справі, цій жахливій справі, дуже особисте?

Ніх кивнув.

— Більше я не питатиму, — сказав Фрост, підвівся і кивнув хлопцеві. — Йдемо.

І до Скарлет:

— А ти почекай. Спочатку я покажу йому, і якщо він не буде проти, покажу й тобі. Домовилися?

— Домовилися, — відповіла дівчинка.

— Ми не забаримося. Хлопче, ходімо.

Ніх встав і стурбовано зиркнув на Скарлет. Вона усміхнулася і сказала, заспокоюючи його:

— Усе гаразд. Я почекаю тебе тут.

Вона провела поглядом їхні тіні, коли чоловік та хлопчик вийшли з кімнати й піднялися сходами. Скарлет почувалася знервованою, але й схвильованою — від очікування. Їй було страшенно цікаво, про що ж дізнається Ніх, і вона раділа, що друг почує про це першим. Це ж його історія, врешті-решт. Так буде правильно.

А вище сходами пан Фрост вказував дорогу.

Ніх роззирався, поки вони піднімалися, але ніщо не видавалося знайомим. Усе тут було чужим.

— Нам нагору, на самий вершечок, — коментував пан Фрост.

Вони минули ще один сходовий марш. Чоловік спитав:

— Я… Якщо не хочеш — не відповідай, але ти — той малюк, правда?

Ніх мовчав.

— Ось ми й на місці.

Пан Фрост повернув ключ у замку дверей на останньому поверсі, штовхнув їх, і вони з Ніхом увійшли.

Кімната була крихітною, невеличке приміщення на горищі під похилим дахом. Тринадцять років тому тут стояло дитяче ліжечко. Тепер чоловік і хлопчик тут заледве вміщалися.

— Просто пощастило, — розповідав пан Фрост. — Буквально в мене під носом ховалося, так би мовити.

Він нахилився і відгорнув пошарпаний килимок.

— То ви знаєте, чому вбили моїх рідних? — спитав його Ніх.

— Усі відповіді тут, — відповів Фрост.

Він потягнувся до дошки на підлозі і тиснув на неї, поки вона не піднялася з іншого боку.

— Це була кімната малюка. Я тобі все покажу… Єдине, чого ми не знаємо, — це хто саме скоїв убивство. Взагалі не знаємо, жодних зачіпок нема.

— Він був темноволосий і звався Джек, — пролунав голос хлопця у кімнаті, яка була колись його спальнею.

Пан Фрост засунув руку в дірку під мостиною і відказав:

— Це було майже тринадцять років тому. Цього часу вистачить, щоб волосся порідшало й посивіло. Але так. Ім'я — Джек.

Чоловік випростався. Рукою, якою намацував щось під дошкою, він тримав великого гострого ножа.

— Отже, — сказав чоловік на ім'я Джек. — Отже, хлопчику. Час завершити справу.

Ніх дивився на нього широко розплющеними очима. Складалося враження, що «пан Фрост» був лише пальтом чи капелюхом, який носив цей чоловік, а тепер скинув. Доброзичлива маска зникла.

Відбите світло виблискувало на окулярах і на лезі ножа.

Знизу долинув голос Скарлет:

— Пане Фрост? Хтось стукає у двері, мені відчинити?

Чоловік на ім'я Джек завагався лише на мить, але Ніх знав, що ця мить — усе, що в нього є, і зник, так безслідно, так остаточно, як лише зміг. Чоловік на ім'я Джек поглянув туди, де мав бути Ніх, і втупився в порожнечу, чи то зі здивуванням, чи то з люттю на обличчі. Він ступив крок углиб кімнати і вертів головою з боку в бік, як старий тигр, що винюхує здобич.

— Ти десь тут, — прогарчав він. — Я чую твій запах!

За його спиною хряснули двері горища, і коли він повернувся у той бік, то почув, як повертається в замку ключ.

Чоловік на ім'я Джек крикнув у зачинені двері:

— Це дасть тобі кілька хвилин, але не зупинить мене, хлопче! — і спокійно додав: — У нас із тобою є незавершені справи.

Ніх кинувся вниз сходами, відштовхуючись від стін, і мало не покотився сторчголов, намагаючись якнайшвидше добігти до Скарлет.

— Скарлет! — видихнув хлопець. — Це він! Тікаймо!

— Хто — він? Про що ти?

— Він! Фрост — це Джек. Він намагався вбити мене!

«Гуп!» — вибивав двері ногами чоловік на ім'я Джек.

— Але… — Скарлет намагалась осягнути цю думку. — Але ж він хороший.

— Ні, — заперечив Ніх, схопив дівчинку за руку й потягнув униз сходами, у вітальню. — Ні, не хороший.

Скарлет відчинила вхідні двері.

— О, добривечір, юна панно, — сказав

1 ... 43 44 45 ... 58
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книга кладовища», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Книга кладовища"