Читати книгу - "Дівчина у павутинні"

Під невеликим дощем Алона проїхала від свого дому з містечка Лорелі, що в Меріленді, і, минувши дороговказ «АНБ. ПОВОРОТ ПРАВОРУЧ — ТІЛЬКИ ДЛЯ ПЕРСОНАЛУ», заслони й електрифіковану огорожу, прямувала в бік чорної кубічної будівлі у Форт-Міді. Припаркувавшись на великій, розлогій стоянці праворуч від блакитного, схожого на м’яч для гольфу обтічника з численними параболічними антенами й пройшовши через турнікети, вона піднялася на своє робоче місце на дванадцятому поверсі. Її здивувала збуджена атмосфера, і досить швидко вона зрозуміла, що джерелом підвищеної напруги в офісі були Ед Нідгем і його молода команда гакерів.

Ед мав абсолютно божевільний вигляд. Він стояв і кричав на зблідлого хлопця, досить чудного, на Алонину думку, як, зрештою, і вся Едова компанія юних геніїв гакерської справи. Хлопець був молодий, анемічний, із зачіскою, наче з пекла. Крім того, він якось дивно горбився, немов йому судомило плечі, й здригався час від часу — можливо, через страх. А коли Ед ударив ногою по ніжці стільця, зробилося ще гірше. Хлопець ніби чекав ляпаса. Та потім сталося щось несподіване.

Ед заспокоївся і скуйовдив хлопцеві волосся, мов люблячий татусь, хоч це було не в його звичаї. Він не любив демонстративних ніжностей і пустих балачок. Він був ковбой, що ніколи б не наважився на щось таке підозріле, як обійняти чоловіка. Проте, можливо, його охопив такий розпач, що він навіть призволив виявити трохи людяності. Штани в Еда були розстебнуті, а на сорочці видніли плями чи то від кави, чи то від кока-коли. Його лице було нездорово червоне, голос захрип і згрубів від крику. Алоні подумалося, що нікому в його літах і з таким огрядним тілом не слід себе так вимучувати.

І хоч минуло тільки півдня, однак здавалося, ніби Ед та його хлопці жили тут уже тиждень. Усюди валялися паперові чашки з-під кави, залишки їжі швидкого приготування, приношені кепки, а тіла видихували жахливий запах поту й напруги. Команда явно намагалася перевернути весь світ догори ногами, прагнучи вистежити того гакера, і Алона врешті крикнула їм з манірним завзяттям:

— Нуте, хлопці!

— Якби ти тільки знала…

— Добре, добре. Знайдіть виродка!

Вона насправді не це мала на думці, потайки вважаючи втручання за якусь забаву. Багато хто з тих програмістів гадав, ніби може робити що заманеться, наче мав на те карт-бланш, їм, мабуть, навіть корисно зрозуміти, що друга сторона здатна завдати удару у відповідь. «Той, хто таємно стежить за народом, урешті сам опиняється під наглядом народу», — так написав гакер, і це, на Алонину думку, справді було кумедно, хоч, звісно, і не відповідало дійсності.

Тут, у Палаці загадок,[23] їхні хиби відразу стали очевидними, щойно вони зіткнулися з чимось досить серйозним, як оце тепер. Алону розбудив телефонний дзвінок Катрін Гопкінс, яка повідомила, що шведського професора вбито у своєму будинку під Стокгольмом. Для АНБ ця справа не була надто важлива, принаймні поки що, проте для Алони вона таки щось значила.

Убивство свідчило, що Алона правильно витлумачила сигнали й тепер їй треба глянути, чи не зможе вона просунутися ще далі. Отож вона зайшла у свій комп’ютер і відкрила файл із загальною картиною організації, яку очолював містичний Танос. Там було ще кілька встановлених імен, як от депутат російської Думи Іван Грибанов та німець Грубер — високоосвічений чоловік, колишній шахрай з розгалуженої мережі, що торгувала людьми.

Вона не могла зрозуміти, чому АНБ не приділила цій справі належної уваги і чому начальники весь час відсилали її до інших силових структур. Їй видавалося цілком імовірним, що угруповання може мати державний захист чи зв’язки з російською розвідкою і що це все можна взагалі розглядати як частину торгової війни між Сходом і Заходом. І хоч наявні докази були мізерні й неоднозначні, та їх вистачало, щоб зробити висновок: викрадені західні технології потрапляють до рук росіян.

Щоправда, скласти чітку картину було справді важко. Не завжди навіть удавалося встановити, чи скоєно злочин, чи просто деінде комусь пощастило створити аналогічну технологію. У наші дні крадіжка в промисловості зробилася надзвичайно туманним поняттям. Там весь час крадуть і запозичають — іноді шляхом креативного обміну, іноді внаслідок того, що замахам надають юридичної легітимності.

Великі підприємства регулярно за допомогою грізних адвокатів до смерті залякують маленькі компанії, і ніхто не бачить нічого дивного в тому, що окремі винахідники виявляються майже безправними. Крім того, промислове шпигунство й гакерські атаки часто-густо вважають мало не за звичайне дослідження навколишнього світу, і годі стверджувати, що тут, у Палаці загадок, розпинаються за підвищення етичних стандартів у цій галузі.

З другого боку… Від убивства не так легко відмахнутись, і Алона майже урочисто заприсяглася вивчити всі можливі шматочки інформаційної мозаїки, щоб знайти Таноса й знешкодити організацію. Але далеко не просунулася. Вона, по суті, встигла тільки витягти руки й промасажувати потилицю, коли почула позаду себе кроки й сопіння.

Це був Ед, і вигляд він мав жахливий. Його спина була перекошена, й Алона, лише глянувши на колегу, відчула себе краще.

— Еде, чим заслужила на таку честь?

— Гадаю, в нас спільна проблема.

— Сідай, друзяко. Треба тобі посидіти.

— Чи щоб мене розтягли на дибі. На мій обмежений погляд…

— Не прибідняйся, Еде.

— Та я й не прибідняюся зовсім. Як ти знаєш, мене не хвилює, високе в когось становище чи ні або хто там що вважає. Я зосереджуюся на своїй роботі. Я захищаю наші системи, і єдине, що мене справді вражає, — це професіоналізм.

— Ти найняв би самого диявола, якби він був талановитим комп’ютерником.

— У кожному разі я відчуваю повагу до всякого ворога, якщо він досить компетентний. Розумієш?

— Розумію.

— Я гадаю, що ми з ним дуже схожі й лише волею випадку опинилися по різні боки барикад. Як ти вже, мабуть, чула, RAT, «пацюк», проник у наш сервер і далі у внутрішню мережу. Ця програма, Алоно…

— Що?

— …справжнісінька музика! Так компактно та гарно написана…

— Ти зустрів гідного супротивника.

— Мої хлопці, безперечно, відчувають те саме. Вони вдають обурення, патріотизм чи біс батька знає що. А насправді їм над усе хочеться зустрітися з цим гакером і висловити