Читати книгу - "Коли сонце було богом"

Отже, Амон-Ра був спочатку тільки одним з багатьох місцевих богів і лише через кілька століть вийшов на перше місце в єгипетській релігії. Тому Аменхотеп IV прийшов до висновку, що Амон-Ра — узурпатор[38], а справжній бог — це Ра з Геліополіса, нащадками й представниками якого на землі були і є фараони.

Немає сумніву, що з’ясувати цей історичний і релігійний родовід молодому фараонові допомогли жерці з Геліополіса, які вели проти своїх суперників з Фів таємну боротьбу за відродження втрачених впливів. Але фараон побачив у всьому цьому слушну нагоду зламати могутність жерців Фів та їхніх аристократичних покровителів. Отже, дійшовши повноліття, він оголосив, що визнає старого бога сонця Ра.

З цього часу у молодого фараона настає період надзвичайно цікавого душевного розвитку. Те, що спочатку було чисто політичним задумом, незабаром набрало глибокого релігійного забарвлення. Аменхотеп поступово став творцем нової, реформованої релігії, яку він проповідував з пристрастю пророка. Доступ до фараона мали тільки його вірні учні, й тільки їм він довіряв найвищі посади в країні.

Кінець, кінцем навіть старий бог Ра мусив поступитися перед новою, вищою ідеєю абстрактного бога, якого фараон назвав Атоном, тобто «сонячним щитом». Символом того бога було зображення сонця з променями, що закінчувалися людськими руками. Але в ученні фараона Атон не належав до численної політеїстичної[39] плеяди божеств — це був єдиний у всесвіті бог, безтілесний і невидимий, творець сонця й першоджерело всього, що живе й росте на землі.

Доти в Єгипті уявляли богів як людські істоти, щоправда безсмертні, але не позбавлені всіх людських вад. То були скоріше сили, що викликали острах, мстиві й примхливі, які треба було ублажати кривавими офірами.

Небувала новизна вчення Аменхотепа IV полягала в тому, що Атон уже не мав цих земних властивостей, його вшановували як доброго й милосердного отця всіх людей, чию присутність треба шукати не в гуркоті бою і кривавих офірах, а в красі природи, серед квітів, дерев і птахів. Атон став «богом любові», яка породжує дитину і втішає її, щоб не плакала. «Я сповию обидві землі Єгипту своєю любов’ю», — сказано в одному хвалебному гімні. Це була релігія, перейнята радощами й любов’ю життя. Ті, хто визнавав її, не тремтіли, охоплені забобонним страхом, а з вдячністю співали, звертаючись до Атона: «Вся земля радіє тобі й святкує».

Релігійні обряди в храмах відзначалися простотою і скромністю. Вони полягали головним чином у тому, що віруючі співали гімни й складали офіри з квітів та овочів. Сповідники нового культу збиралися переважно вдосвіта й смерком, молячись до сходу й заходу Атона.

Викликає подив те, що Аменхотеп створив монотеїстичну релігію, не маючи жодного історичного взірця, на який він міг би спертися. В цьому він не тільки оригінальний релігійний мислитель, але й предтеча всіх пізніших творців монотеїстичних релігійних систем. Мойсей[40] твердить, що він навчався «мудрості Єгипту» в Геліополісі, але цілком можливо, що між іудейською релігією і культом Атона є певне споріднення, помітне, між іншим, в подібностях, на які ми надибуємо в одному з гімнів, присвячених Атону в Біблії.

Аменхотеп рішуче порвав з минулим, змінивши своє ім’я на Ехнатон, що означає «щит Атона». Водночас, бажаючи зовсім позбутися впливу жерців і перетворити Фіви на звичайне провінційне місто, він збудував собі нову пишну столицю в околиці нинішньої Тель-ельАмарни й назвав її «Містом сонячного обрію».

Ехнатон особисто поїхав туди в золотистій колісниці, що «сяє, мов сонце, коли воно сходить над обрієм і весь світ проймає своєю любов’ю». Поганяючи прудких коней, він галопом об’їхав ще голі поля й намітив межі своєї майбутньої столиці. То було місто, запроектоване з великим розмахом, повне палаців, храмів, адміністративних будинків, з багатьма вулицями й садами. Запис про заснування цього міста Ехнатон велів видовбати для нащадків на кількох сусідніх скелях.

Минуло два роки, й фараон перебрався до нової резиденції. Там він цілком віддався проповідуванню своєї релігії, а вільний час проводив у палаці в колі сім’ї та друзів або ж на полюванні. Єгиптологи припускають, що Ехнатон є автор більшості гімнів на честь Атона. Ось перші строфи однієї з цих натхненних поем:

О, яка чарівна мить, коли ти в небі сходиш,

Безсмертний боже наш, Атоне життєтворцю!

Ти тільки з’яви ш ся на яснім виднокрузі —

Все тоне у твоїй небаченій красі,

Бо сяєш ти над нами з висоти далекої

І землю — витвір свій — руками-променями пестиш.

О Ра, ти полонив усі народи світу

І міцно їх зв’язав любов’ю свого серця,

Для нас ти небожитель недосяжний,

А світло життєдайне на землю щедро ллєш.

І кожен день життя людей —

То слід ноги твоєї.

Коли надвечір ти спускаєшся край неба,

На Землю морок пада, і світло догоряє,

Люди, закутавшись із головою,

Мирно в оселях своїх засинають

І навіть не чують, коли поблизу

Злодії добро їхнє крадуть.

З лігва вилазять леви, гадюччя виповзає,

Темно стає, і німіє Земля,

Бо творець спочивати лягає.

Коли ж встаєш уранці рано

І світло нам несеш, Атоне,

Вмить злякано пітьма тікає

Перед твоїм лицем вогненним.

І краї обидва[41] наші

Збуджені, радо встають до життя;

Люди прокидаються з сну-забуття,

Умиваються всі, надівають вбрання

І з любов’ю у серці зводять руки до тебе,

А тоді беруться до щоденних справ.

Худоба йде на пасовиська,

Ніжно всміхаються трави й дерева,

Пташки щебечуть в кущах на болоті,

Крильцями тріпочуть, тебе прославляють;

Ягнята стрибають, неначе у танці,

Все, що має крила, в повітря злітає.

Твоє тепло, Атоне, всьому дає життя.

Пливуть човни по річці вниз і вгору,

І шляхи оживають, як твій промінь засяє,

Риби, взрівши тебе, над водою стрибають,

І море велике стає світле, мов небо.

Ехнатон дуже любив мистецтво й охоче підтримував молодих митців, яких звідусіль збирав до своєї нової столиці. Так само, як у релігії, в єгипетському мистецтві повіяли свіжі вітри. Основою нових течій була тут опозиція щодо фіванських жерців. Досі скульптура й малярство підлягали суворим законам церковного ритуалу, котрі дозволяли художникам зображати фараонів як застиглі постаті, сповнені божественної величі.

Молоді митці порвали з цією традицією, в їхніх творах відчувалося прагнення до правди та благородної простоти. Ехнатон підтримував нову, реалістичну течію в мистецтві й не забороняв художникам зображати