Читати книгу - "Чарівник Країни Оз"

Моргун у літах, одягнутий у розшиту сріблом ліврею, допоміг їм спішитися. Страшило скорчив поважну міну і промовив:

— Веди нас без зволікань до свого правителя — імператора.

Слуга був очевидно спантеличений, тому стояв, переводячи погляд із одного гостя на іншого. Зрештою він відповів:

— Боюся, вам доведеться трошки почекати. Саме цього ранку імператор не приймає.

— Чому? — занепокоївся Страшило. — Сподіваюся, він здоровий?

— Цілком і повністю, — відповів моргун. — Просто час від часу його величність проводить сеанс полірування, і зараз його вельмиповажне тіло все від голови до п'ят вкрите маззю для полірування.

— Ясно! — вигукнув Страшило із полегкістю. — Мій друг завжди був не проти причепуритися, а тепер, очевидно, всерйоз вирішив стати франтом.

— Саме так, — підтвердив слуга і ввічливо поклонився. — Зовсім нещодавно наш могутній імператор звелів себе занікелювати.

— Нічого собі! — заволав Страшило, коли почув цю новину. — Уявляю, як засяяв його мозок, якщо і його не забули відполірувати! Але ж не хочеться чекати, я впевнений, що імператор влаштує нам прийом без умовностей, навіть якщо він сам не в найблискучішому стані.

— Наш імператор завжди в однаково блискучому стані, — заперечив вірний слуга. — Та все ж таки я ризикну доповісти йому про ваше прибуття, а тоді нехай уже він вирішує.

У супроводі моргуна в лівреї мандрівники зайшли до ошатної вітальні. Кінь важко тупав слідом: він ще не знав, що зазвичай коні очікують своїх господарів у дворі.

Кожного, навіть Страшила, обстановка замку вразила своєю розкішшю. Багаті портьєри виблискували срібною вишивкою. На витонченому столику посеред вітальні стояв великий срібний слоїк для мастила, на якому вельми майстерно були вибиті сцени з пригод Залізного Лісоруба, Дороті, Лякливого Лева й Страшила. На стінах висіло чимало картин: серед інших вирізнявся дуже вправно написаний портрет Страшила, а також величезне, не менш як на півстіни, полотно, на якому був зображений Чарівник Смарагдового Міста у момент, коли він вручав Залізному Лісорубові серце.

У відвідувачів очі розбігалися від невимовного захвату, аж тут із сусідньої кімнати почувся радісний вигук:

— Не може бути! Оце так сюрприз!!!

Миттю двері відчинилися й до вітальні вбіг Лісоруб. Першим ділом він кинувся до Страшила й так сильно стиснув його в дружніх обіймах, що той ледве не перетворився на гармошку — став суцільними згинами, складочками і зморшками.

— Мій добрий старий друже! Мій благородний приятелю! — нетямився від щирого захвату Залізний Лісоруб. — Я неймовірно радий бачити тебе знову.

Тут він на мить розімкнув свої обійми й підняв Страшила на витягнутих руках, щоби помилуватися намальованими рисами, настільки дорогими його серцю.

От халепа! По обличчю й тулубу Страшила розпливлися велетенські плями від мазі для полірування. На радощах Залізному Лісорубові геть вилетіло з голови, в якому стані його костюм, і товстий шар мастила із його залізного тіла перейшов на одяг і лице його приятеля.

— Лишенько! — сумно промовив Страшило. — Що це зі мною сталося?

— Не засмучуйся, друже, — втішив його Залізний Лісоруб. — Ось побачиш: щойно відвідаєш мою імператорську пральню — одразу станеш як новенький.

— А мене там не зіпсують? — із сумнівом запитав Страшило.

— Гарантую, що не зіпсують, — була рішуча відповідь. — Та скажи мені: яка доля чи недоля привела сюди твою величність і хто тебе супроводжує?

Дотримуючись усіх норм ввічливості, Страшило відрекомендував господарю замку Тіпа та Джека — Гарбузову Голову; до цієї персони Залізний Лісоруб виявив особливий інтерес.

— На перший погляд, ти не видаєшся дуже міцним, — заявив Імператор, обдивившись нового знайомого з усіх боків, — натомість ти геть ні на кого не схожий, а тому гідний того, щоб увійти до нашого кола обранців.

— Вельми втішений, ваша величносте, — скромно промовив Джек.

— Сподіваюся, на здоров'я не скаржишся? — запитав Лісоруб.

— Зараз — ні, — із зітханням відповів Гарбузова Голова, — але більше за все на світі я боюся потрапити на кухню.

— Дурниці! — сказав Імператор суворо, але голосом добрим і привітним. — Навіщо боятися наперед? Ти ж розумієш, що твою голову можуть не зварити, а, наприклад, законсервувати, і тоді вона буде дуже довго зберігатися.

Протягом цієї бесіди здивований Тіп розглядав Лісоруба. Прославлений імператор весь складався із листів заліза, охайно підігнаних один до одного, спаяних і склепаних, так що вийшла досить непогана імітація людської фігури. Під час ходіння він подзенькував і погрюкував, але зроблений був неабияк, його зовнішність псував тільки товстий шар мастила, що вкривав Імператора з голови до ніг.

Коли Залізний Лісоруб відчув на собі погляд хлопчика, то зрештою згадав, що має не найкращий вигляд. Тому він ввічливо запропонував їм відпочивати, доки слуги закінчать полірування. Це не забрало багато часу. Коли імператор повернувся, його нікельоване тіло було начищене до блиску, і Страшило від щирого серця висловив захват настільки блискучою зовнішністю.

— Переконаний, що думка про нікелювання була мудрою, — сказав Лісоруб. — Я ж бо неабияк подряпався за час наших мандрів та пригод. Погляньте, на моїх грудях ліворуч вигравірована зірка: вона не тільки позначає місце, де знаходиться моє прекрасне серце, а й дуже вдало маскує латку, яку зробив Чарівник після того, як власними руками поставив мені цей неоціненний орган.

— Виходить, ваше серце — штучне? — із цікавістю запитав Гарбузова Голова.

— Аж ніяк, — з гідністю заперечив імператор. — Я переконаний, що це найсправжнісіньке серце, хоча, зрозуміло, воно більше та палкіше, ніж серця більшості людей.

Потім він повернувся до Страшила й запитав:

— Як поживають твої підданці, мій друже? Процвітають у мирі й достатку?

— Ну, я б так не сказав, — зізнався той. — Насправді вийшло так, що панночки Країни Оз підняли бунт, і тепер я не правитель, а вигнанець Смарагдового Міста.

— Оце так шкода! — вигукнув Залізний Лісоруб. — Я тобі дуже співчуваю. І чим їм не вгодив король, який так мудро й милосердно правив ними?

— Розумієш, вони вважають, що кожне правило можна переписати, — поскаржився Страшило. — Ну, і що чоловіки занадто довго керують Країною. Ось чому вони захопили моє місто, розграбували скарбницю і взагалі, зараз коять різні безчинства, які тільки спадуть їм на думку.

— Овва! Таке хіба у страшному сні примариться, — здивовано розвів руками імператор.

— А дехто з них, як я чув, — додав Тіп, — навіть говорять про те, щоб піти сюди й захопити замок і місто Залізного Лісоруба.

— Ну, цього ми не