Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » На запах м’яса 📚 - Українською

Читати книгу - "На запах м’яса"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "На запах м’яса" автора Люко Дашвар. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 100
Перейти на сторінку:
class="p1">— Ігорю… Лежу! Захворіла. Тридцять дев’ять. Певно, грип… Лікарняного не буде. Ну, так виходить. Шефові перекажи — відпрацюю! Перекажеш?

— Миколі Миколайовичу? — після нетривалої паузи обережно перепитує Росов.

— Ну, якого це?! Ще б Господу Богу! Начальникові відділу скажи. Виручиш?

— Без проблем. Але краще сама йому зателефонуй.

— Мобільний скинеш? У мене немає.

— Без проблем, — повторює Росов. — Чого тобі принести, Елізо? Фруктів? Може, ліки якісь потрібні?

Майка шаленіє:

— Припини, Росов! Не смій називати мене Елізою!

Ігор мовчить.

— Ігорю…

— Так чого тобі принести, квітко моя? — Він знущається?!

— Нічого. Не треба мене провідувати. Я не в гуртожитку. У подруги. Тут її бабця за мною доглядає. Мед, калина — скоро встану.

— Одужуй швидше, я скучив…

За хвилину Майка отримує есемескою номер мобільного безпосереднього начальника, закритого, як консервна банка, Нестора Слободяника.

— Несторе Олександровичу, — хрипить у трубку. — Захворіла… Відпрацюю…

— Ну, що за фантазії, Майє? Кому потрібні такі подвиги? Не треба нічого відпрацьовувати. Просто одужуйте й повертайтеся, — навдивовижу привітно відповідає Нестор. Чого це він? Невже Ігор нашепотів Слободянику свою версію про її кревність із Чертогом?

І до біса! Тепер із Руською поговорити. Майка вже набирає номер… Ні! Скидає. Замислюється. Як попросити Вирву вибачитися за неї перед пані Пілар, щоби не пояснювати іншого: куди втекла від інтелектуального товариства, де застрягла…

— Русланко… — усе ж набирає Вирву.

— Гілко, де ти є?!

— Я… захворіла.

— Тобто? — перепитує Руслана з підозрою. — І де ти захворіла?

— Дівчата з роботи маякнули… У суботу, коли ми з тобою на тому зібранні були. Каталися вночі… На катері. Застудилася… Тепер лежимо… Із колежанкою разом у неї вдома. Я дзвоню чого… Ти Хворостючці поясни… Чому на іспанську не прийшла…

— Коли в гуртожитку будеш? — замість «одужуй» питає Руслана зі ще більшою підозрою.

— Температура спаде — одразу повернуся… Бувай!

Майка вимикає мобільний, падає на ліжко, регоче: ну от усе — вільна! Нема ніяких зовнішніх зобов’язань, тільки внутрішнє горіння. Кружляти квартирою, заглядати у всі дірки: чим ти дихаєш, Андрію?..

Не наважилася. Порилася в шафках на кухні, бо раптом відчула себе такою господинею — ховайсь! — зараз плов Андрієві зварганить чи, приміром, посмажить куряче філе в кисло-солодкому соусі. Якось вони в гуртожитку пробували готувати… З Руською вдвох. Що ж для того соусу потрібно? І Руслані не зателефонуєш…

Охолола. Повернула на полиці банки й коробки, що подіставала їх зопалу, всілася на килимі у вітальні напроти дзеркала, роздивлялася себе: чому вона весна?

— Недозріла, типу? Недорозвинена?..

Еліза?.. Засмутилася, полізла до книжок. Корінці здебільшого англійською, Біблія, Ніцше, українські народні казки, Фейхтвангер, Маркс, Маркес, Троцький, знову англійські, знову Фейхтвангер…

— «Гойя, или Тяжкий путь познания»…

Розгорнула. А-а-а… То це про Іспанію! Доречно. І про пізнання Майці нині не зайве, бо радість із сумом упереміш залили по вуха, і як із того виплисти — бозна! Так усе несподівано сталося: клац — і є! Серце до Андрія тягне: хіба може Майка навіть подумати про те, щоби звідси піти? Тут він. Де б не був, сюди ж повернеться… А мізки тривожаться: «Просереш усе, Гілка!» А серце: «І що?!»

Провела долонькою по шиї, збудилася. Почала читати…

Коли Андрій повернувся з роботи, сивий художник саме полонив серце юної герцогині Альби.

— Плачеш? — Андрій обійняв Майку, поцілував у мокрі очі.

— Читаю… — Кинула книжку, притулилася до нього. — Назви мене… — прошепотіла. — Дай мені ім’я…

Він усміхнувся приголомшено.

— Ну, тоді і ти… Дай мені ім’я.

— Ні, ні… Ти — Андрій.

— Чому?

— Ну… Ти ж, певно, не змінився. Ходиш на роботу, керуєш автівкою, читав і читатимеш Троцького, Марксів-Маркесів… Повертався і повертатимешся до свого дому. А я тепер геть нова… Без імені.

— Добре. Подумаю, — загасив Майчине хвилювання. Допоміг звестися на ноги. — Піцу любиш? Може, пасту із соусом болоньєзе? Лазанью, пармську шинку?

— Лазанью.

— То збирайся. Тут поряд на Мечникова чудовий італійський ресторанчик. Повечеряємо…

Майка зголодніла, та думка про те, що вона зараз вийде з Андрієвого простору і… вже не повернеться, вчепилася в ноги, тримала — з місця не зрушити.

— Допомогти вдягнутися? — почула.

— Ні… — Напружилася, і скільки потім сиділи в італійському ресторанчику, стільки трусилася: оце і все? Все? Повечеряють, поцілує на порозі, запропонує викликати таксі…

— Додому? — спитав Андрій, коли на тарілках не лишилося й крихт.

Після червоного вина, лазаньї й салату з шинкою, що його замовив Андрій, з повними шлунками дерлися нагору.

— Розкажи про себе, — попросила Майка.

— У нас із тобою тільки одна відмінність: я народився не на морі. В іншому — те саме. Виріс. Самореалізуюся.

— Ще не самореалізувався?

— Безкінечний процес.

— Тому ходиш… на Ярославів Вал?

— Непереборна потреба змінити світ.

Майці здалося — Руська поряд. Та теж усе світ змінювати пнеться.

— Мені було цікаво… — збрехала відчайдушно.

— А-а-а… Ну, то навідаємося найближчим часом, — так легко відповів Андрій — у Майки крила відросли. Він розмірковував про них двох у контексті майбутнього. Чого ще треба? Нічого! Кохати його, цілувати ступні й бачити, весь час бачити тільки його, забути про все інше.

Інше нагадало скоріше, ніж розраховувала Майка. У середу, коли Андрій поїхав до бюро перекладів, а Майка ковтала чергову книгу з бібліотеки коханого, зателефонував начальник відділу Слободяник, чемно поцікавився Майчиним здоров’ям.

— Краще. Завтра вже буду, — ляпнула, відрубала зв’язок, серце впало.

— Не хочу… — розридалася. А мізки вже складали план: увечері до гуртожитку повернутися, бо зранку й перевдягнутися треба, і робочий блокнот прихопити, і, може, підручник з іспанської…

Андрій аніскільки не здивувався, коли увечері Майка видушила демонстративно оптимістично:

— От і все! На роботу викликали.

— Зараз? — Дивиться на годинник. — Дев’ята вечора. Щось термінове?

— На роботу завтра. Але маю до гуртожитку їхати. Там і блокнот, і одяг… — белькоче розгублено, додає знічено: — І взагалі…

— Довезу тебе.

— Ні! Таксі викличу. — Мазохістка. Відмітає можливість побути поряд з Андрієм зайві кілька хвилин. Наче чекає — ось зараз він вибухне, скаже: «Та довезу! А ти тільки візьмеш у гуртожитку все, що тобі треба, і ми повернемося… додому».

— Не переймайся. Сам викличу, — каже Андрій спокійно. — Знаю

1 ... 43 44 45 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На запах м’яса», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На запах м’яса"