Читати книгу - "Викрадений"

— Недалеко від Коринакі є невеличка осада. її називають Ковліснековн. Там живе багато моїх друзів, яким я міг би довірити своє життя, але є й такі, що в них я не так певен. Розумієте, Девіде, за наші голови буде оголошена винагорода, сам Джеймс пообіцяв її; що ж до Кемблів, то вони ніколи не пошкодують грошей, коли йдеться про те, щоб нашкодити Стюартові. За інших обставин я, незважаючи ні на що, спустився б у Ковліснековн і, не вагаючись, довірив би своє життя цим людям, як іншому довірив би рукавичку.

— А зараз?

— А зараз я волів би, щоб вони не бачили мене. Скрізь бувають погані люди або слабкодухі, а це ще гірше. Коли стемніє, я прокрадусь до сільця і поставлю цей хрест на вікно мого доброго друга Джона Брека Маккойла, орендаря-половинщика в Аппіні.

— Чудово. А коли ваш друг помітить хрест, що він подумає?

— Я можу тільки побажати, щоб він виявився трохи кмітливішим. Бо інакше, боюсь, він нічого не зрозуміє! Та ось як я уявляю собі це. Мій хрест схожий на смоляний або вогняний хрест, який служить сигналом для збору наших кланів. Але Маккойл зрозуміє, що клан не повинен повставати, бо хрест стоїть тільки в нього на вікні і при ньому немає жодного слова. Отже, він подумає: "Клан не повинен повставати, але, певно, щось сталося". Тоді він помітить мій ґудзик, тобто ґудзик Дункана Стюарта, і вирішить: "Син Дункана переховується в заростях, і йому потрібна допомога".

— Гаразд, — сказав я. — Припустімо, що він зрозуміє вас. Але ж між нами й Фортом добрячий шмат вересовища.

— Слушно кажете, — погодився Алан. — Джон Брек побачить гілочки берези й сосни і подумає (коли він хоч трохи кмітливий, у чому я не сумніваюсь): "Алан ховається в лісі, де ростуть берези й сосни". А потім: "Поблизу такого лісу немає". І він буде шукати нас у Коринакі. Якщо ж Джон цього не зробить, то він мідяка щербатого не варт.

— Тепер я бачу, що ви дуже винахідливі, — зауважив я, трохи жартуючи з нього. — А чи не простіше було б написати йому кілька слів чорним по білому?

— Чудова заувага, містере Балфор з Шооза, — відповів Алан глузливо. — Певна річ, було б куди простіше написати йому. Та хто прочитає написане? Джонові Брекеві довелося б походити років зо два — зо три в школу, і нам, мабуть, набридло б чекати його.

Вночі Алан відніс униз свій вогняний хрест і постави» його на вікні орендаря, але повернувся стривожений. Коли він з'явився в сільці, загавкали собаки і жителі повибігали з осель. Йому навіть почувся брязкіт зброї і здалося, що до одних дверей підходив солдат у червоному мундирі. У всякому разі наступного дня ми не виходили з лісу й пильнували, і якби з'явився Джон Брек, ми допомогли б йому знайти нас, а коли б прийшли солдати — мали б досить часу, щоб утекти.

Десь опівдні ми побачили чоловіка, що чвалав по освітленому сонцем схилу гори й роззирався навколо, прикриваючи рукою очі від сонця. Помітивши його, Алан свиснув; той обернувся і ступив кілька кроків у наш бік. Тоді Алан свиснув ще раз, і чоловік підійшов ближче. Таким чином він знайшов нас.

Це був бородань років сорока, одягнений у лахміття. Його дике на вигляд, спотворене віспою обличчя здавалося похмурим і нелюдяним. Хоч він говорив убогою й каліченою англійською мовою, Алан, за своєю великодушною звичкою, не дозволив собі при мені розмовляти по-гельському. Може через те, що його примусили говорити чужою для нього мовою, чоловік здавався ще більш затурканим, ніж був насправді. У мене промайнула думка, що Аланів друг мало схильний допомагати нам, а коли й допомагає, то тільки зі страху.

Алан наполягав, щоб він передав Джеймсові усне доручення, але орендар і слухати про це не хотів.

— Вона був забудь його, — казав він крикливим голосом і рішуче закінчив, що махне на нас рукою, коли не одержить листа.

Я був певен, що слова орендаря збентежать Алана, бо ми не змогли б знайти в цій пустелі ні чим, ні на чому писати. Однак виявилося, що Алан винахідливіший, ніж я гадав. Він довго нишпорив у лісі, поки знайшов пір'їну з дикого голуба, з якої зробив перо. Потім набрав у струмку води, насипав туди пороху й приготував щось схоже на чорнило. Одірвавши ріжок від офіцерського патента, виданого йому французькою військовою владою (Алан носив його в кишені як талісман від шибениці), він сів і написав:

"Дорогий родичу!

Прошу прислати гроші з пред'явником цього у відоме йому місце.

Відданий вам брат А.С."

Алан дав цю записку орендареві, і той, пообіцявши виконати доручення якнайшвидше, зник за схилом гори.

Джон Брек не з'являвся три дні, але годині о п'ятій вечора на третій день ми почули в лісі свист. Алан свиснув у відповідь. Незабаром на берег річки вийшов орендар і, озираючись навкруги, почав шукати нас. Цього разу він здавався менш похмурим і був, очевидно, дуже радий, що виконав таке небезпечне доручення.

Орендар розповів про новини: весь навколишній край роїться червоними мундирами; щодня в населення знаходять зброю, і бідні люди живуть у повсякчасній тривозі; Джеймса й декого з його слуг кинули у в'язницю у форті Вільям, підозрюючи в них співучасників злочину. Всюди поширювалась чутка, що стріляв Алан Брек; вивішено оголошення про нього й про мене, в якому за наші голови обіцяють винагороду сто фунтів.

Такі новини засмутили нас. Маленька записка, принесена орендарем від місіс Стюарт, була сповнена невтішного горя. Дружина Джеймса благала в ній Алана рятуватись від ворогів, запевняючи, що коли він потрапить до рук солдатів, то ні йому, ані Джеймсові не уникнути смерті. Гроші, які вона прислала нам, становили все, що жінка змогла випросити або позичити; місіс Стюарт молила небо, щоб ми обійшлись ними. В кінці вона повідомляла, що посилає нам одне з оголошень, у якому описані наші прикмети.

Ми глянули на оголошення з великою цікавістю й немалим острахом, почасти так, як людина дивиться в дзеркало, почасти — як вона дивилася б у дуло ворожої рушниці, щоб визначити, чи точний приціл. Про Алана було сказано: "…низенький, рябий на виду жвавий чоловік років тридцяти п'яти, на ньому капелюх із плюмажем, французький мундир синього кольору зі срібними ґудзиками й дуже вилинялим позументом, червона камізелька й чорні плисові штани". Мене ж описували так: "високий дужий юнак років вісімнадцяти, ходить у старій