Читати книгу - "Гімназист і Вогняний змій"

Гарно, чорт забирай, про хазяїна співаєш, - гмикнув сищик. — Тільки ж у Стрельцова так само хазяїн є. Свої гроші він платить тобі і таким, як ти? Вдавиться швидше! Він виконує накази своїх російських друзів. Якщо, звісно, в тих, хто воює з нами та цілим світом, десь друзі лишилися.

— А хто, як не друзі?

- Слуги, — відрізав Шпиг.

— Навіть та-ак! — протягнув Павук. — Тоді скажи, чому тут, в Україні, де ніхто нікому ніби так не служить і де всі, як кажуть, вільні й до свободи спраглі, отакі будинки вже з десяток років стоять, мов смітники? Про їхні славні історії, про важливих мешканців згадують, коли будівлі сходять на пси. Коли так, Стрельцов правий. Це все простіше спалити, бо муляє око. Знаєш, як кажуть — очі не бачать, то й серце не болить.

— Точно підмітив, — гмикнув сищик. — Так, є нам за що себе сварити. Багато чого не зроблено. Ще більше — занедбано. Чому б таким, як Стрельцов та його господарі, яких я щойно назвав, не дати нам спокій? Не плюнути на нас із нашими труднощами й бідами. А займатися своїм, не менш занехаяним. Про це не говорили ніколи?

— Давай зараз інтересами мірятися! — вишкірився Павук. — Подякував би краще. Непотріб за тебе прибирають. Краще скажи мені...

- ПАНЕ ШПИГ!!!

Вдалося-таки палію забити їм баки.

Тільки в останній момент помітив Юрко Павук, поки вів свої промови, непомітно й нечутно наближався.

Коли звертався до сищика, вже був так близько біля нього — руку простягни. Саме це й спробував зробити Павук, і що стискав у кулаку — не розібрати. Щось небезпечне для життя, не інакше.

Шпиг пірнув під руку.

Павук величезним стрибком скоротив відстань до вікна.

Гімназист пустив бульдога.

Джентльмен із риком полетів на палія.

Але в той самий момент на нього кинувся сищик.

Собака й чоловік зіткнулися. Бульдог живим клубком потрапив Шпигові під ноги. Не очікуючи такого, сищик зашпортався й заорав носом.

До того ж не втримав пістолет.

— ПАНЕ ШПИГ!!! — знову вигукнув Юрко.

Знову запізно. Павук не розгубився, миттю скористався слушною нагодою. Міг же стрибнути крізь сліпе вікно й дати драла. Але не втримався — скочив ближче, грубим носаком від- футболив зброю далі в кут.

Святкував уже перемогу — в груди себе кулаками замолотив, наслідуючи Кінг Конга.

Блазнювання усе ж зло, як і закоханість у себе самого.

Назар Шпиг негайно довів це.

Де й подівся, мов розчинився в темряві, кумедний опецькуватий дядько, вусань із невеличким черевцем. Замість нього з’явився зграбний вправний вояка, який лежачи, ривком перекотився й схопив Павука за ногу.

Знову перевернувся.

Сіпнув у русі.

— А-а-а! — зойкнув палій.

Замахав руками в повітрі, поточився й гепнувся, здійнявши над собою хмарку пилу. Проте вдарив ногою, вціливши Шпигові в маківку. Тільки капелюх пом’якшив удар, хоч і злетів з голови. Хватку довелося послабити. Пожежа вирвав ногу. Вороги розповзлися врізнобіч.

Скочили на рівні майже водночас.

Гавкав, захлинався Джентльмен.

— Тримай пса! — рявкнув Шпиг. — Під ногами він!

— Але...

- ТРИМАЙ, Я СКАЗАВ!

Юрко слухняно потягнув повід обома руками, намотуючи край на правицю міцніше.

А далі почалося таке, що навіть войовничого бульдога змусило замовкнути й завмерти на якийсь час.

Двоє просто посеред порожньої кімнати давно занедбаного й покинутого будинку звелися в рукопашному двобої.

Пожежа рухався легко, спритно, впевнено. Поки його атаки нагадували гру-дражнилку. Руки миготіли швидко, й навряд чи всякий противник міг випередити удари. Та не на того напав: Шпиг раз по раз пірнав під кулаки, зіщулившись, закрившись й ставши в глуху оборону.

Але все-таки пропустив черговий удар — дістав по голові, зупинився, і впав би — за стіну втримався. Не чекаючи, користуючись нагодою, Павук атакував знову. Наступний удар, тепер уже копняк ногою, розвернув сищика спиною до стіни.

Посунув Шпиг донизу, на підлогу.

Задоволений Павук навис над ним, розставивши ноги.

Між них і отримав.

Сищик вперіщив знизу, діставши вразливе місце носаком й змусивши палія зігнутися з криком. Тут же розпрямився, ніби не був щойно битим. Ударив кулаком, діставши Павука крюком під щелепу. Наступний влучний удар прийняла вилиця.

Спробував той захиститися, відбитися, знову оволодіти боєм.

Дзуськи!

Назар Шпиг згріб Павука двома руками за барки. Той був вищим від сищика, як, зрештою, будь-який пересічний чоловік. Тому і здивувався Юрко, коли відставний міліціонер надлюдським зусиллям підняв палія над підлогою. Струснув, мов дерево зі стиглими плодами.

Не штовхнув — жбурнув у куток.

Лише тепер видихнув, взявся рукою за забите місце на скроні, потер. Повернувся до Юрка, знову перетворившись на давно знайомого опецька.

— Якось так. Подай мені пістоля, Івановичу.

Знову рикнув бульдог, смикнув ретязь.

— А про це ви забули, невдахи!

На очах чоловіка, хлопчика й собаки Павук підвівся, міцно став на ноги й показав те, що невідомо, як опинилося в його руці. Невеличка довгаста річ; пальці стиснули краї з обох боків.

— Ось ваш старий знайомий! — реготнув палій зухвало. — Це Вогняний Змій! Ви бачили його силу! Бачили, як горить! Цей вогонь не можна загасити! Знаєте, чому я вирішив зробити це так скоро і не серед ночі? Бо влада вогню діє,