Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Гімназист і Вогняний змій 📚 - Українською

Читати книгу - "Гімназист і Вогняний змій"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Гімназист і Вогняний змій" автора Андрій Анатолійович Кокотюха. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 44 45 46 ... 49
Перейти на сторінку:
коли людці, подібні до вас, ходять собі містом, сидять у кафе, танцюють у клубах чи якось інакше розважаються! Не треба чекати ночі! Я робитиму це, коли захочу! Ніхто мене не зупинить, ніхто не зашкодить!

-      ТА ЗРОБИ ВЖЕ ЦЕ, ХВАЛЬКО!

Знову хтось говорив за їхніми спинами.

Завмер Павук, явно не чекаючи такої появи.

Шпига це теж заскочило зненацька. Він розвернувся й став так, аби бачити нову особу і при цьому не зводити очей з Павука. Бульдог схвильовано задріботів лапами. А Юрко Туряниця не повертався. Сказав, аби добре почули:

-         Дякую за попередження, Едику. І особлива подяка за вчорашнє. Не будь тебе, ми б тут не стояли.

А тебе, Турянице, там узагалі не мало б бути! — відповів Едик Баранов із десятого «В».

-         Так, стоп! Я нічого не розумію! Чого ти приперся! — гаркнув Павук із кутка.

Щоб на власні очі глянути, як працює моє творіння, — пояснив Едик, тепер виходячи наперед, і його сутула постать заступила віконний отвір. — Але ти мене вичислив, малий. Як дізнався?

— Ти ж сам написав!

— Зі свого телефона. Номер я тобі не давав.

А ти свій позначив у оголошенні, коли шукав, кому б значок віддати.

— Зате твій номер має Антон з паралельного класу. Друг Діани. Це вона згадала смішний випадок, коли ти ледь не спалив кабінет хімії. Бо доводив нашій Блоховській свої таланти. Адже ти сам з Донбасу. Антон сказав Діані, вона - мені.

— То й що! — огризнувся Едик, труснувши кучерями. — Відразу ворог?

— Через таких, як Павук, переселенців часто ворогами вважають, — визнав Юрко. — Ось ти й хотів про себе заявити. Щоб поважали за таланти, а не за те, де народився й живеш. Винайшов суміш, яка спалахує від повітря і ніколи не гасне. Ну, все тоді загасили. Тебе вигнали з хімічного гуртка. Ти образився. Далі легко додумати.

— Е, то оце, виходить, той самий спільник Павука? — від подиву Шпиг знову почав втрачати пильність. — А той, як його... Вова Нещерет?

— Як бачите, зірка гімназійного футболу приторговувала наркотиками в школі. Хто його, гордість нашу, запідозрить? Як невизнаний хімічний геній зійшовся з палієм, історія окрема. Думаю, ми її почуємо...

— А я думаю — ви вже занадто молотите язиками! — нагадав про себе Павук. — 3 тобою.

Баранов, розмова окрема. Чого припхався не знаю. Але вляпався ти, щеня, по самі вуха!

— Хіба не я сказав про це місце? - несподівано рівним голосом мовив Едик.

— До чого тут...

— Хіба не я дав тобі чергову порцію своєї вогняної суміші? — правив той своє, не слухаючи.

— І далі що?

— Роби, як треба. Мені набридло! — тепер голос дзвенів. — Мене нарешті повинні побачити, почути й оцінити! Я для того почав ці всі справи з тобою! І весь час у тіні! Давай, ПАЛИ!!!

— Запалю! Коли ти вже так — справді, хай всі бачать!

Павук замахнувся.

Едик незворушно стояв і дивився на нього.

Шпиг думав, що робити, рахуючи варіанти.

НІ!!! — загорлав Юрко.

Павук кинув пробірку.

Брязнуло розбите скло.

Всі завмерли.

Нічого не сталося.

Першим оговтався Павук. Заметушився в кутку, покрутив головою, ступив крок уперед, потім - назад. Нагнувся, видивляючись перед собою. Навіть для чогось подмухав, наче від того вогонь з’явиться швидше.

- Не старайся, - єхидно сказав Едик Бара- нов. — Воно не загориться. Більше мій Вогняний Змій, моє дітище, шкоди не наробить.

— Ти... Ти довго думав, зраднику? — видушив із себе палій.

— Довго. Ще б думав. Але вчора, в тому будинку, побачив, на що ти здатен. Я хотів, аби тебе зупинили, а про мене не дізналися. Бач, не вийшло. Довелося взятися самому.

Кожне його слово мовби приводило сищика до тями після тривалого непритомного стану.

— Так ти за нас, чи як тебе розуміти? Зовсім вже заплутав тепер!

— Я сам за себе, — відповів Едик. — Тому й писав записки й повідомлення ось йому, кивок на Юрка. — А ще раніше підкинув на місце пожежі свій значок. Дуже хотілося підказати слід, де шукати палія.

— Так щоб тебе не зачепило? Хотів осторонь бути?

— Довго пояснювати. Хоча мислите як треба. Знову всі захопилися — заговорилися.

Лиш на коротку мить випустили Павука з уваги.

Той уже зрозумів — програв, і чекати більше нічого. Кинувся зі свого кута до віконного отвору, на ходу відштовхнувши Едика, який перегородив шлях. Вже скочив на підвіконня. Зараз утече, заляже глибоко, шукай його потім. Ще й доведи, що саме він старі будинки палив.

Але і Юрко захопився викриттями й сповідями.

Заслухався, пильність утратив, як і всі. Хватку послабив, шкіряна ретязь виповзла з розтисну- того кулака.

Відчув свободу Джентльмен.

Ніхто тепер не стримає.

Кулею з місця зірвався. Стрибнув, як ніколи не стрибав. Зуби націлив, куди треба. Схопив, зімкнув щелепи.

Повиснув у палія ззаду, нижче спини.

А криків його не чув ніхто. Машини гули ззовні, рух у п’ятницю ввечері посилений. Та й затягнули Павука всередину вчасно.

Уже потім Назар Шпиг швиденько гімназистам інструкції дав.

Розділ тридцять перший
Тут стається бажане примирення

Одного не врахував досвідчений у кримінальних справах чоловік — Юрко — хлопчик, жива людина й

1 ... 44 45 46 ... 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гімназист і Вогняний змій», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гімназист і Вогняний змій"