Читати книгу - "Тінь перемоги"

Але Жуков і цього чомусь не робив. На самий крайній випадок Жуков мав подумати про себе. Якщо Павлова розіб'ють, якщо на восьмий день німецькі танки вийдуть до Барановичів, що повинен робити я - начальник Генерального штабу?

Але Жуков чомусь рішення для Павлова не шукав і ніяких наказів йому не віддавав. Вірніше, віддавав накази, але зовсім іншого роду: На провокації не піддаватися! Окопів не копати! В оборону війська не ставити! Кордон оголяти! Війська збирати величезними масами. Аеродроми будувати біля самих кордонів! Авіацію перебазувати до кордону! Стратегічні запаси - туди ж! Сім'ї військовослужбовців з прикордонних районів не вивозити! Питається: а чому, якщо ми готуємося до оборони?

Не будемо сперечатись: у Мінську сидів дурний, ні на що не здатний Павлов. Він не знав, як відбити німецьке вторгнення. Але ж у Москві сидів, високо піднімаючись над Павловом, наймудріший полководець ХХ століття. Але дивна річ: Жуков зумів поставити себе на місце Гітлера і гітлерівських стратегів і передбачити їх задуми, але Жуков забув поставити себе на своє власне місце начальника Генерального штабу і знайти рішення проблеми оборони Білорусії та всього Радянського Союзу.

Генерал армії Павлов не знав, як зупинити удар німецьких танкових клинів на Барановичі, Бобруйськ, Мінськ і Вітебськ. А чи знав Жуков? Якщо Жуков знав, як запобігти розгрому, чому не попросився у Сталіна на посаду командувача Західного особливого військового округу? У Генеральному штабі Жукову все одно робити нічого, Сталін, кажуть, його геніальних порад не слухав, тому треба було сказати: товаришу Сталіне, чую біду! Павлов фронт у Білорусії не втримає, та ви це й самі на грі бачили. А я втримаю! Зніміть Павлова, відправте мене в Білорусію, я ні Гота, ні Ґудеріана не пропущу!

І ось дилема: чи було в принципі можливо зупинити німецькі танки в Білорусії влітку 1941 року? Чи було рішення проблеми? Якщо рішення не було, то Жукову не варто було після війни випинати свою геніальність на тлі нездатності Павлова.

А якщо рішення було, то чому начальник Генерального штабу Г. К. Жуков не повідомив його своєму підлеглому Павлову і своєму прямому начальнику Сталіну?

Жукову не вистачило розуму навіть після війни заднім числом вигадати рішення і повідомити його своїм шанувальникам, мовляв, дурники не знали як захищати Білорусію, а я ж знав, що треба діяти ось так і ось так.

Вся історія воєн і військового мистецтва складається тільки з прикладів двох категорій. Або полководець (король, князь, генерал, адмірал, фельдмаршал) не розгадав задумів противника і за те поплатився розгромом. Або він задум противника передбачив, щось цим задумам протиставив, у результаті отримав блискучу перемогу. Один полководець розумів, що центр його бойового порядку прорвуть, тому позаду своїх дружин зчепив вози ланцюгами. Для стійкості. Щоб не було куди відступати. Інший полководець збагнув, що противник перед бойовими порядками своїх військ викопав ями, прикрив їх хмизом і присипав землею. Щоб у ці ями не попасти, мудрий вождь свої війська утримав від самогубної атаки. Третій полководець, розгадавши задум противника, поставив у сусідньому лісі засадний полк і у вирішальний момент битви вдарив у фланг і тил ворогам.

Але от унікальний випадок історії: геніальний полководець Жуков миттєво розгадав задум супротивника, але геніальності його вистачило лише на це. Ніяких висновків зі своїх пророкувань він не робив. Йому навіть на думку не спало збрехати: мовляв, я Сталіну пропонував відбивати німецьке вторгнення ось так і так. І у своїх мемуарах він обмежився заявами про те, що займався прогнозами. Але кому потрібні пророкування, якщо з них ніхто, починаючи з самого провісника, не робить висновків?

Давайте уявимо таку ситуацію. Перед виходом «Титаніка» в море якийсь штурман зібрав величезну кількість відомостей про морські течії, про шляхи айсбергів в океані, останні повідомлення очевидців про розміщення айсбергів у даний момент, вивчив льодову обстановку і провів дуже складні розрахунки. І стає йому зрозуміло, що якщо йти ось таким курсом з такою-то швидкістю, то якраз в ніч на 14 квітня «Титанік» дряпне айсберг ось у цій точці океану. Штурмана всі хвалять за наймудріші передбачення і тут же призначають капітаном «Титаніка». І ось він на повній швидкості жене свій корабель крізь чорну ніч і в тій самій точці, де передбачив, врізається таки в той самий айсберг. І радісно оголошує: все сталося так, як я передбачав! І захоплений світ аплодує геніальному провіснику.

Ось саме в такому становищі опинився казкар Жуков. Своїм хвастощами він сам себе загнав у дурне становище. Якби Жуков був розумною людиною, то його розповідь повинна виглядати так: я розрахував, що німці на восьмий день вийдуть до Барановичів. І вони туди вийшли! І там вони потрапили в пастку, яку я їм підлаштував!

Але розповідає Жуков ось що: я все розумів, я передбачив катастрофу, мене призначили начальником Генерального штабу, і за п'ять місяців я не зробив НІЧОГО для запобіганню своїх власних прогнозів. І катастрофа таки трапилася! Точно відповідно до моїх пророцтв!

І світ аплодує стратегічному провіснику. І тисячі жуковських шанувальників хусточками витирають сльози розчулення: геній, чистий геній! Як сказав, так і вийшло!

А ми знову перед вибором.

Або Жуков хвалько, він бреше про свої передбачення.

Або він ворог народу: знав, де і як німці будуть діяти, але не зробив нічого, щоб їм перешкодити.

Відбиток особистості Жукова, його таланту полководця лежить на ході та результаті найважливіших стратегічних операцій Радянських Збройних Сил.