Читати книгу - "Лицарі Дикого Поля. Том 1"

Ваза) — шведський рід, представники якого в XVI–XVII ст. посідали королівські престоли Швеції і Речі Посполитої. ">[40] задумав затіяти війну з Туреччиною. Узагалі, там справа, як я зрозумів, була складна — багато іноземних держав хотіли укласти союз та почати війну проти бусурманів. Так от, наш король вирішив, що основними силами в цій війні мусимо бути ми, козаки, а не шляхта. Він планував, що ми нападемо на турків із моря. Але для цього потрібно було й людей навербувати, і чайки побудувати. Король обрав козаків тому, що шляхта хоч і називає його своїм паном-братом, але крутить ним, як хоче, — він не має над нею влади. А з нас він створив би новий стан, який був би зобов’язаний своїм піднесенням саме йому, королю, і який служив би тільки йому. Так ось для цього козацькі старшини їздили на запрошення короля до Варшави, Хмельницький теж був у складі цієї депутації. Король розповів їм про свої плани, повернув і підтвердив усі наші права і привілеї, які раніше відібрала шляхта[41]. Дозволив збільшити реєстр козаків до двадцяти тисяч, це не враховуючи тих, що вже є, наказав побудувати чайки й дав старшинам шість тисяч талярів[42] на витрати, пообіцявши в майбутньому дати ще грошей. Король дав депутатам грамоти, які підтверджують його волю й наші законні права. А зберігалися ці гроші та королівські грамоти на наші привілеї в черкаського полковника Барабаша[43]. І мали зберігатися в нього доти, доки не настане час воювати. Тільки от коли пани провідали про королівські плани, то такий лемент зчинили, що й чортам тяжко стало! Адже вони хоч і зневажають нас, але бояться, як вогню. Про цей похід довелося забути.

Ця лядська собака, Барабаш, побачивши таку справу, приховав усі ці грамоти і ще більше притиснув козаків. У всьому підспівує панам. Хмель знав про ці грамоти і ще в минулому році спритно викрав їх у Барабаша — напоїв його і, взявши його пояс та шапку, відправив надійну людину до його дружини, Барабашихи, і велів сказати, що чоловік нібито просить її прислати йому ці грамоти. Дурна баба швиденько все й віддала. У вересні була сходка всіх козацьких старшин. Тих, хто свій, православний. Там Хмельницький і показав усім ці привілеї, там і говорив, що пора нам за шаблю братися, щоб обстояти їх. Я на цій сходці був присутній і бачив їх своїми очима. Ви, напевно, здогадуєтеся, що можуть дати нам ці грамоти?

Марко й Тимофій усміхнулися.

— Ми ж не городові козаки, Владе, а вільні! — відповів Тимофій. — Нам і діла немає до цих привілеїв. Навіщо нам воювати за них?

— Розповідай далі, я так розумію, це ще не все! — сказав Марко.

— Так, не все! — відповів Влад. — Може, вам і діла немає до привілеїв, та й не в привілеях цих справа! Беріть вище — не лише козаки, а вся Україна повстане. І не заради привілеїв, а за власну волю! Наближається той час, коли ляхи заплатять кров’ю за всі наші приниження та образи, а вся Україна стане вільною від їхньої влади.

Влад замовк, а Тимофій із Марком здивовано переглянулися.

— Ти впевнений у тому, що кажеш? — запитав Тимофій, хоча в душі розумів, що Влад навряд чи жартуватиме такими речами.

— Хіба я коли-небудь казав те, у чому невпевнений? — запитав Влад, виразно піднявши брови.

— Але як ти дізнався про все це? З чого ти взяв, що весь народ повстане? — спитав Марко.

Влад усміхнувся й повів далі:

— Я вже казав, що був на тій раді, у вересні, де вся козацька старшина зібралася, — це все там і обговорювали. Нас підтримує більша частина старшини, усі прості козаки. І нас підтримає простий народ, оскільки більше не може терпіти це ярмо.

— Постривай! — сказав Тимофій, трохи нахмурившись. — Якщо в цього Хмельницького грамоти були в руках ще в минулому році, то чому він так довго мовчав? Чому зважився на повстання лише тепер?

— Ну, спочатку потрібно було знайти однодумців, тих із городових козаків, хто підтримає. Та ще... — Влад трохи зам’явся, а потім заговорив: — Останнім часом Хмельницькому було не до повстання. На початку цього року він у серйозну халепу вскочив. Він же завжди був незалежним козаком і ніколи нікому не догоджав, тому й не мав сильних покровителів. А раз так, то такий собі шляхтич Чаплинський