Читати книгу - "Відірвана від коренів"

— Агнешка, — сказала вона. — Агнешка, ти знайшла мене.

— Не ближче, — рішуче сказав Дракон, і додав, — Valur polzhys, — і лінія гарячого полум'я раптом прокреслила підлогу між нами: я не могла дотягнутися до Касі, і не була в змозі її обійняти.

Я опустила руки по боках і стиснула їх у кулаки — Кася теж відступила назад, залишившись по іншу сторону вогню; вона слухняно кивнула Драконові. Я стояла і дивилася на неї, безпорадна, повна мимовільної надії.

— Ти… — сказала я, і мій голос захлинувся від хвилювання.

— Я не знаю, — сказала Кася тремтячим голосом. — Я не пам'ятаю нічого після того, як вони понесли мене. Вони взяли мене в ліс, і вони… О ні… — І вона зупинилася з таким жахливим виразом обличчя, який я бачила, коли знайшла її в дереві, поховану під корою.

Я повинна була відмовитися від свого бажання потягнутися до неї. Я знову була у Вуді, бачила її осліплене, здавлене корою обличчя, і руки, притиснуті до дерева.

— Не треба про це згадувати, — сказала я загрубілим голосом, нещасно. Я відчула приплив гніву на Дракона за те, що він так довго стримував мене. І вже складала плани в своїй голові: я хотіла використати заклинання Яги, щоб знайти, яке зараження вкоренилося в ній; я хотіла попросити Дракона, щоб він навчив мене заклинання очищення, яке він використав, рятуючи мене. Я зібралася погортати книгу Яги і знайти там щось подібне, і вигнати з Касі тіні Вуду.

— Не думай про це зараз, просто скажи, як ти себе почуваєш? Можливо ти хвора, або тобі холодно.

Я, нарешті, оглянула кімнату. Стіни були з того ж полірованого кістяного білого мармуру, а в глибокій ніші на протилежній стіні лежала важка на вигляд кам'яна труна, у довжину трохи більша за людину, з вирізаними рядами букв та малюнків на боці: високі квітучі дерева і виноградні лози між ними. Над труною у повітрі горіло синє полум'я, і повітря текло з тонкої щілини у стіні. Це була гарна кімната, але абсолютно холодна; це місце не годилося для будь-яких живих істот.

— Ми не можемо тримати її тут, — люто сказала я Драконові, але він лише заперечливо хитнув головою. — Вона потребує сонця і свіжого повітря, ми можемо замкнути її в мою кімнату замість цїєї.

— Краще тут, ніж у дереві! — сказала Кася. — Агнешка, будь-ласка, скажи мені, з моєю матір'ю все в порядку? Вона намагалася побігти за ходунами — я боялася, що вони схопили її теж.

— Так, — сказала я, витерши обличчя, і зробивши глибокий вдих. — З нею все в порядку. Вона дуже хвилювалася за тебе, і до цього часу хвилюється. Я скажу їй, що ти в порядку.

— Чи можу я написати їй? — запитала Кася.

— Ні, — сказав Дракон, і я повернулася до нього.

— Ми можемо дати їй огризок олівця і аркуш паперу! — сердито сказала я. — Це не дуже велике чаклунство, я думаю.

Його обличчя залишилося похмурим.

— Ви не настільки дурна, — сказав він мені, — щоб думати, що вона могла провести в серце-дереві ніч і день, а потім вийти і розмовляти з вами, як і раніше.

Я зупинилася, мовчки, боючись. Заклинання від гнилі, знайдене у Яги, просилося назовні. Я вже відкрила рот, щоб кинути його, але це була Кася. Це була моя власна Кася, яку я знала краще, ніж будь-хто на світі. Я подивилася на неї, і вона подивилася на мене, нещасна і перелякана, але відмовляючись плакати або жалітися. Це була її душа.

— Вони поклали її в дерево, — сказала я. — Живою, і я дістала її живою, перш ніж до неї добрався Вуд.

— Ні, — сказав він рішуче, і я подивилася на нього і повернулася до Касі. Вона дивилася на мене, намагаючись не виглядати безпорадно.

— Все в порядку, Агнешка, — сказала вона. — Добре, що з мамою все в порядку. Що… — Вона сковтнула. — Що зі мною буде?

Я не знала, що їй відповісти.

— Я знайду спосіб очистити тебе, — сказала я відчайдушно, не дивлячись на Дракона. — Я знайду заклинання, щоб бути впевненою, що роблю все правильно… — але це були тільки слова. Я не знала, як довести Драконові, що з Касею все буде добре. Він явно не хотів слухати. І якщо я не зможу переконати його якимось чином, він буде тримати Касю тут все своє життя, якщо буде потрібно, поховану з цим стародавнім царем і без клаптика сонячного світла, і вона ніколи не побачить нікого, кого вона любила, не житиме взагалі. Він був настільки ж великою небезпекою для Касі, як і Вуд — бо не хотів ризикувати, щоб врятувати її.

І навіть до цього, спало мені на думку у спалаху гіркоти, він хотів забрати її до себе у вежу — хоча це означало взяти її так само, як взяло серце-дерево — щоб з'їсти дівчину по-своєму. Він не хвилювався тим, що викорчовує її з життя, роблячи в'язнем у башті, щоб вона служила йому, то чому він повинен думати за неї тепер і ризикувати?

Він стояв за кілька кроків