Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Гуляйполе 📚 - Українською

Читати книгу - "Гуляйполе"

171
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Гуляйполе" автора Степан Дмитрович Ревякін. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 164
Перейти на сторінку:
нараз Махно різко змінив тон і напрямок розмови:

— Ти привіз конкретні письмові умови наших переговорів? — запитав отаман, втупившись карими і злими очима в Макуху.

— Так, ось вони, — Левко витяг з кишені штанів аркуш паперу й подав його Несторові. — Власноруч написав Петлюра.

— Гаразд... Я їх вивчу, — відповів Нестор. — А тепер іди додому й готуйся виступити в якусь з неділь перед гуляйпільцями на Ярмарковому майдані. Коли переконаєш людей, що їм ліпше йти за Грушевським і Петлюрою, ніж за Махном, — твоя взяла, і я поведу селян на зближення з вами. Не переконаєш — кулю тобі в лоб запущу, як і всім вашим попереднім делегатам — щоб забули до мене дорогу. Зрозумів? Давай... Зустрінемося в неділю о десятій годині ранку, якщо, звісно, нічого не зміниться...

Пішов Левко додому з важкими думками. А над Гуляйполем, як завжди буває пізньої осені, якось раптово нависла густа темрява — і сірий вечір несподівано перейшов у глибоку ніч. Черговий по штабу Негребецький запалив гасову лампу, поставив її перед собою і, скориставшись навколишнім "сонним царством", взявся щось писати — звісно, вірша. А Сашко Нетреба взяв гармошку в руки, сів біля вікна й мугикав пісеньки про Махна, складені Негребецьким:

Гоп, куме, не журись, В Махна гроші завелись. Хто не хоче гроші брати, Тому будем гузно драти.

Нараз зі спальні у штанях і білій спідній сорочці вийшов Нестор. Вигляд у нього був дещо приморений та його тіло, певно, отримало від молодої дружини усі двадцять п'ять задоволень, бо Махно усміхався і був зовсім розкутий.

— Ти чого, Сашку, так розспівався? І все про Махна та про Махна, — запитав він. Розкуто почувався й Нетреба.

— Я люблю тебе, "батьку". Як син люблю, — відповів він. — Ти вже вибач, коли іноді кепкую з тебе і твого війська. Такий уже вдався — прагну з усмішкою, дотепно жити. Мені хочеться на білому світі чогось доброго і веселого. Навіть у цьому братовбивстві я шукаю щось людяне, не звірине.

— І вдається тобі знайти те людяне?

— На жаль, не знаходжу, а тому і мій сміх, і моє кепкування виходять якісь неотесані і злі. Ти вже вибач, Несторе. Хочеш, я проспіваю пісню про тебе? Послухай:

Ой доле, моя доле, Чому мене покинула, Як сироту в полі? Сама за хмари злинула...

Махно підняв угору руку:

— Не треба далі... Я не хочу сьогодні згадувати моє собаче життя.

— Не хочеш? Не буду. А знаєш, "батьку", я давно хочу запитати в тебе... Та все соромлюся...

— Питай... Я не ображусь.

В отамана та його охоронця, відчувалося, був ліричний настрій, з відтінком глибоких роздумів і мрій.

— Скажи, Несторе Івановичу, за що ми боремося? За яку владу? Лише так скажи, щоб я тебе зрозумів.

Негребецький поклав ручку, перестав писати свого вірша і прислухався, що ж відповість Махно. Певно, і його, Івана, цікавило це важливе питання. А Нестор сказав:

— Нам ці влади, Сашку, у печінках сидять змалку. Чи мало ми з тобою поневірялися?... Виросли на смітнику і в Бутирках. Нас влада била, по тюрмах голодом морила, в кайдани заковувала, вбивала й вішала. Будь-яка влада — це насилля багатих над бідними, вищих над нижчими. Для того ми й робимо революцію, щоб не було ніякої влади над нами... Щоб жили усі пригноблені і бідні вільними пташками: куди захотів, — туди й полетів, яке дерево сподобалося, — на тому й сів.

Нетреба й Негребецький слухали "батька", пожираючи його зачарованими очима. А Махно продовжував:

— Я хочу ощасливити усіх знедолених і в першу чергу — селян, господарів землі. Знищимо поміщиків, буржуїв і заживемо, наче в раю: будемо щодня мати буханку хліба, картоплю і навіть кусень сала. Уявляєш, Сашку, ми їстимемо сала стільки, скільки душа забажає.

Радість засяяла на обличчях обох повстанців.

— Як здорово, Несторе Івановичу! — вигукнув Нетреба. — Жаль, що надто багато у нас ворогів, які хочуть відібрати у нас цей кусень сала. І що нам з ними робити? Не второпаю.

Махно вловив в останніх словах охоронця нотку іронії:

1 ... 43 44 45 ... 164
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гуляйполе», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гуляйполе"