Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Свій час 📚 - Українською

Читати книгу - "Свій час"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Свій час" автора Яна Юріївна Дубинянська. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 129
Перейти на сторінку:
що мені забули розповісти. Мабуть, метикую гарячково, треба відламати і другий підбор. Але спершу вивільнити руку — а це тим більше неможливо.

— Ірмо? Підводься, ми вже майже прийшли.

Зважуюсь і випростуюся легко, немов прим’ятий пагінець у цифровому проморолику. Іґар, звісно, навіть не помічає, що я вже боса. Тепер слід ще дужче пильнувати, куди ступаю, щоб не поранитися до крові. Крізь пружне поле хроноса тверде і гостре під ногами здається несправжнім, як у невагомості, — але це лише тактильна ілюзія. Аж раптом вона щезає — не встигаю ступити і двох кроків. Скрикую з несподіванки і болю.

— Нічого собі чутливість, — Іґар присвистує. — Послухай, ти наче справжня принцеса. Стій, а підніми-но поділ!.. Мерщій взувайся, ти що?!

Корюся, перш ніж устигаю зрозуміти і обміркувати. За тих два кроки, що відділяють мене від покинутих черевиків, схожих на хворих звірят, примудряюся порізати ногу і кілька разів уколоти другу, а й справді, як я збиралася подолати цим мінним полем щонайменше п’ять кілометрів?.. Сідаю навпочіпки і по кількох хвилинах відчайдушних зусиль таки відриваю з м’ясом і високотехнологічним клеєм другий обцас. Здається нічого, йти можна.

І лише тепер помічаю, що Іґар досі стоїть, скоса дивиться на мене — зацікавлено і з посміхом. Аж так розширив межі хроноса? — але ж це небезпечно, мало що чи хто, хай і в такому безлюдному місці, не можна ж, занадто ризиковано…

Жодного хроноса навколо нас уже немає.

Я давно збагнула, але відчайдушно приховую це від самої себе.

— Ще би спідницю підкоротити, було б зовсім добре, — каже Іґар. — Ходімо. От бачиш, нічого страшного. Я навмисно тебе не попередив.

— Ти…

Не знаходжу достатньо експресивних слів. Та водночас ловлю себе на відчутті такому неочікувано-парадоксальному, що забуваю про все решту.

Мені добре.

Ні, не те: миттєвий захват звільнення, непотрібності чужої руки в долоні, розриву неприродної зв’язки-вісімки накриває вщерть, і неосяжне повітря накочується п’янким водоспадом, і це відчуття не порівняти ні з чим — хіба що з миттю вильоту у Загальний простір, сповнений людських світів-вогнів. Тільки тут іще прекрасніше, бо нікого немає, і все небо, весь навколишній простір належить лише мені.

Підбираю спідницю обома руками і в ейфорії навшпиньках стрибаю по мертвих платах, намагаючись ступати лише по них, щедро розкиданих навколо, без особливої мети — просто така гра. А Іґар нехай собі дивиться і дивується.

— Ірмо? — він таки здивований, і мені смішно. — Ти далеко зібралася?

— А нам хіба не туди?

— Зажди. Спершу потрібно зв’язатися, повідомити, що ми вийшли в загальний час.

— Кому?

— Одній людині. Нас же повинні зустріти.

— Я думала, ти сам!..

Кепкую з нього легко і пустотливо. Знічений Іґар витріщає на мене очі, й обличчя в нього таке, що хочеться підбігти, стати навшпиньки і лунко чмокнути, скажімо, в носа. Я вже майже це і роблю, аж він дістає якусь прямокутну штукенцію і притискає до скроні. Зосереджується і стає трохи чужий.

— Що це в тебе?

Він махає вказівним пальцем, закликаючи мовчати, якщо я правильно розшифрувала жест. Чекає кілька секунд, потім, опустивши предмет на рівень грудей, тицяє тим-таки пальцем у мініатюрний екран.

— Мобільник. Такий давній гаджет для… У плебс-кварталі немає комунікативної мережі, а лише мобільний зв’язок. Дідько, чому ж він не відповідає?!.

— У плебс-кварталі?!

То он ми куди йшли.

Ціпенію, і невмотивована ейфорія опадає шматтям, лягаючи невидимим шаром на сміття під ногами. Ні, не може бути. Повторюю подумки, безгучно ворушачи вустами, і набір звуків, з яких складається ця міцна словесна пара, невблаганно втрачає сенс. Мабуть, тому ніяк не приходить страх — лише прикрість і злість.

А так загадково, так таємничо, стільки піднесених слів, усіх цих разом, удвох, назавжди! — і все задля того, щоб затягнути мене, закохану дурепу, в банальний плебс-квартал, відстійник людства, вигрібну яму, куди декого тягне, мов зелених мух, — казала моя мама, перш ніж наскладати потрібну еквосуму на мій окремий хронос, і ми перестали труїти одна одній життя, і вона, безперечно, мала рацію…

Хронос!!!

Раптово почуваюся, ніби гола на площі, у Загальному просторі, в крижаній порожнечі під Абсолютним Годинником. Обхоплюю плечі руками, ніби в марному намаганні зігрітись або щось заховати.

— Іґаре, вертаймося.

Він не чує, нервово тарабанячи пальцем по екрану. Знову підносить до скроні свій антикварний гаджет.

— Я хочу додому!

Лайнувся беззвучно, самими губами.

— Іґаре!..

Аж раптом він здіймає палець, начебто хоче показати щось цікаве там, у небі. І починає говорити — не зі мною.

— Так, ми вже тут… Як і домовлялися… Ні, жодного сліду… Гарантую. Ірма Онтарі, пробийте в базі…Так, чекаю.

Він по літерах диктує моє ім’я, а я роззираюсь у всеохопній паніці. Навколо суцільне величезне звалище; зараз, позбавлена захисту хроноса, я нюхаю багатошаровий, злежаний сморід отруйної хімії розпаду полімерів та гниття органіки. Як могла ця моторошна місцина видаватися романтичною і дивною?! — передпокій плебс-кварталу, хто би сумнівався, що він має саме такий вигляд. Треба тікати звідси, негайно, максимально прискорившись; усвідомлення непоправної беззахисної оголеності обпалює і пришпилює до місця. Час і простір

1 ... 43 44 45 ... 129
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Свій час», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Свій час"