Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Джовані Трапатоні 📚 - Українською

Читати книгу - "Джовані Трапатоні"

186
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Джовані Трапатоні" автора Олексій Росіч. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 88
Перейти на сторінку:
одразу, прямо на очах, знову перетворився на файного хлопця.

Баба Ганя відчула, як у Лади побігли по спині мурашки.

— Слухайте, — звернулась вона до пихатої ворони, — маю висловити вам щирий комплімент. За все своє життя неодноразово бачила, як легко люди перетворюються на скотину. Але… Щоб із скотини, тобто, перепрошую, з тварини, так легко обернутись на людину… Таке вперше бачать мої старі очі. Це, мушу визнати, справжнє диво.

Роздратована Мальва, не звернувши жодної уваги на її компліменти, зверхньо вела далі.

— Ще позаминулого року Юрко був звичайним хлопцем. І його життя, окрім райдужних перспектив, не віщувало більш нічого. Він навіть школу закінчив зі срібною медаллю. Того ж року вступив до Львівського університету… Все й надалі у його житті складалося б чудово, якби не його дивна пристрасть до малювання. Він необачно поліз до Старої Водокачки, аби з неї, з самої гори намалювати етюд старовинного Львова. Він випадково опинився не в тому місці і не в той час. І зовсім випадково побачив те, чого не мають права бачити людські очі. І тепер він уже ніколи не зможе повернутись до людей. Він триста років має нидіти у тілі ворона. До того ж… Прошу зважити на те, що Юрко ніколи не належав до тих пустунів, які тиняються без діла по дворах із хворобливим наміром будь-що вчинити шкоду. І навіть він, чемний медаліст, вихований студент-першокурсник, втрапив у такий конфуз. Тож його приклад має вам допомогти усвідомити всю небезпеку… Та всі жахливі наслідки… А вони неминучі, якщо такі розбещені нероби, як ви, шановні, будуть і далі пхати дзьоба туди, куди не просять… Юрку! — голосно гукнула вона водія. — Скажи шановним, чи в моїх словах була хоч крапелька брехні?

— Ні, хазяйко… — чемно відповів файний хлопець. — Усі ваші слова правдиві.

Він сумно подививсь у дзеркало, на мовчазну Ладу та її бабцю і додав:

— Усе, що ви почули, — правда. Ще півтора року тому я жив звичайнісіньким людським життям. Ходив до школи, потім — до університету… І раптом, в одну мить, усе перетворилася на пекло. Хоча мені ще пощастило. Мене подарували пані Мальві, а це неабияке везіння. Моя господарка — вкрай милосердна пані. Іноді вона навіть дозволяє мені літати до моєї мами. Я прилітаю на вулицю Ференца Ліста, до нашого будинку № 14. Сідаю на підвіконня і годинами дивлюсь на свою маму. Це таке щастя… Таке неймовірне щастя дивитись на свою маму… Бачити її…

І тут він стих. Лада подивилася у дзеркало на лобовому склі. У ньому добре було видно його очі. Він плакав. Тихо, тихо плакав.

— Будь ласка. Ви бачите на його обличчі сльози каяття. Але, на жаль, уже нічого змінити неможливо, — зверхньо вела далі Мальва. — Тож, сподіваюся, вам перехочеться мати таку сумну перспективу. І бути перетвореними на ворон або гадюк чи жаб.

— А що, у вас насправді такий гарний асортимент перевтілень? — поцікавилася баба Ганя.

— Так, у нас вражаючий асортимент, — хвалькувато відповіла ворона. — Все залежить від настрою та натхнення імператора ДДТ.

— Слухайте, як на мене, на стару бабу, то це класний варіант! — радісно посміхнулась баба Ганя. — Перевтілитись на якусь троянду чи на чарівну орхідею для такої старої, як я, — це гарна перспектива!

— В асортименті ДДТ таких романтичних варіантів немає, — серйозно пояснила Мальва. — Тож ваше блазнювання знову недоречне… І ще одне. Я, як хазяйка міста, в якому останні двісті дев’яносто дев’ять років живе імператор, нікому не дозволю зіпсувати сьогоднішній Великий Бал. Тож попереджаю вас востаннє. Не смійте пхати дзьоба до чужих справ. Я не дозволю зіпсувати вам Великий Бал!

— Ой, матінко рідна, і що воно так муляє мені ту ногу… — скривившись, прошепотіла баба Ганя та, нахилившись, заходилась йорзати свій чобіт. — Ти глянь, таки натерла новими чоботами мозолі… — заклопотано пробубоніла вона собі під ніс. — О, до речі! Шановна Мальво, а вам ніколи ще не доводилося чоботом отримувати по мордяці? — ніжно запитала у ворони баба Ганя.

— Ви, правдолюбна, — з ненавистю прошипіла до неї Мальва, — погляньте у вікно! Там, за вікном, нічого не пече ваші правдиві очі?! Чи під власним носом ви бачите лишень досконалість? Несправедливості там, за вікном, у людських містах, немає?! Гляньте, гляньте! Гарненько придивіться! Все місто прикрашене різдвяними зрубаними ялинками! Росла собі ялиночка, прийшли ви, милосердні люди, і жахнули її під самий корінь! І все лишень для того, аби вона два тижні милувала ваші правдолюбні очі! А потім — на смітник! Ось ваше справжнє милосердя і гуманність. Тож виправляйте ту несправедливість, яка під самим вашим носом, і не лізьте під чужий! Подивіться! Гляньте, гляньте у вікно! Майже на кожній панянці хутряна шуба! Чоловіки, через одного, носять хутряні шапки! І це — у цивілізованій Європі! Чи, може, ваші милосердні голови та гуманні душі не знають, яким чином ви дістаєте це хутро?! То я можу вам сказати, звідки і в який жорстокий спосіб ви, цивілізовані люди, його маєте! Або ось цей ваш чобіток… який ви з ненавистю зіжмакали в своїх руках… Знаєте, з чого він пошитий? Що, теж не знаєте?! Ну то я, зла і брутальна ворона, зараз вам це розповім. Це милосердні люди забили телятко, зідрали з нього шкіру та й пошили для вас, правдолюбна пані, чобітки. Що витріщились на мене? — сміливо та зневажливо вигукнула Мальва. — Виправляйте те, що під вашим носом! А не лізьте… Не лізьте зі своєю жалістю рятувати якусь вірменську ворону, яку ви навіть не бачили! І Джовані… Джовані ваша гуманність не потрібна!

— Все? — спокійно запитала у ворони баба Ганя, щойно та змовкла.

— Сподіваюся, що все, — відповіла Мальва. — Сподіваюсь, ви хоч щось збагнули.

— Я одразу збагнула, що треба негайно телефонувати професору Тарасюку. За вами, люба, просто-таки плаче університетська кафедра. На трибуні ви мали

1 ... 43 44 45 ... 88
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джовані Трапатоні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Джовані Трапатоні"