Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Джовані Трапатоні 📚 - Українською

Читати книгу - "Джовані Трапатоні"

186
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Джовані Трапатоні" автора Олексій Росіч. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 44 45 46 ... 88
Перейти на сторінку:
би шалений успіх.

— Знову за своє? — зневажливо посміхнувшись, мовила Мальва. — Ваше блюзнірство зайвий раз доводить, що вам правда очі коле.

— Це ви підмітили влучно, — погодилась баба Ганя. — Але ця правда не лишень мої очі коле. І серед ваших воронів є такі ж самі хворі… Той же Горан та Бо Ши… Думаю, їхні очі боляче пече… Пече, аж випікає теперішня несправедлива суспільна побудова… Завжди і всюди були і ті, кому пече, і ті, хто ходять у хутрах, і ті, кому байдуже це все… Ось така проста відповідь на ці складні питання… Ну, а тепер… Я думаю, ми, зрештою, вже вільні… Юрку, не в службу, а в дружбу, пригальмуй нам біля Оперного — далі ми самі.

— Юрку, зроби, як вона просить, — владно наказала Мальва.

— Буде зроблено, господине, — відповів чорнявий файний хлопець. І чорний лімузин майже відразу зупинився.

Юрко хутко вискочив з машини та чемно відчинив задні двері.

— Слухайте, Мальво, — звернулась Лада до ворони, — мені так кортить вас запитати…

— Ну, то запитайте, — дозволила Мальва.

— Про нас вам, певно, повідомив облізлий підлабузник? — випередивши онуку, стомлено запитала баба Ганя.

— Ви маєте на увазі Тоні Бравісимо?

— Так-так, саме цього нікчему я й маю на увазі.

— Ні-ні, це не він… Я взагалі спілкуюся винятково з князями та графами.

— Ясно, — буркнула пані Ганна, посміхнувшись із такої кострубатої брехні.

— А навіщо вам Джовані? — дочекавшись черги, запитала Лада. — По-моєму, він вам аж ніяк не підходить.

— Саме тому він мені й потрібен. Він має те, чого не має жоден ворон. Він наївний та безпосередній. Він смішний…

— Це правда, — погодилась Лада. — Але навіщо вам ця наївність та безпосередність? Ви така серйозна панна… І тут на тобі… Таке непорозуміння…

— Це моя особиста справа, — незадоволено буркнувши, відповіла вона. — Може, ви ще запитаєте, чи ми вже цілувалися?

— Переконана, що ні, — втрутилась у розмову баба Ганя. — Інакше нам не довелось би познайомитись із Джовані. Бо ви, шановна, неодмінно зацілували б його до смерті. Вам таки бракує, шановна, почуття міри. Це одразу впадає у вічі, — вже вилізши з лімузину, додала вона. — Ходімо, Ладусю, мені вже кортить посьорбати кавусі.

Юрко ввічливо подав Ладі руку, і вона легко вискочила з машини. Парубок причинив двері та обережно, потайки сунув їй до кишені якусь записку.

— Благаю, — ледь чутно прошепотів він до них, — перекажіть моїй мамі, що я живий. Нехай вона не побивається за мною. Передайте… Передайте їй, що ворон, якого вона іноді годує пшеницею на своєму підвіконні, — це її син…

— Адреса! — прошепотіла Лада. — Яка адреса?

— Ференца Ліста, 14, квартира 7… Записочку для мами я сунув вам у кишеньку.

— Я передам… Обов’язково передам…

— Дякую, — ніжно відповів Юрко. — Хоча ні! — розгублено додав він. — Записку викиньте — не передавайте… Мама не витримає усієї правди… Просто скажіть їй, що я живий. Він хутко скочив за кермо, і вже за мить чорний лімузин загубився у потоці машин. Лада й баба Ганя стояли на узбіччі та мовчали.

— Слухай, ба… — першою мовила Лада. — А тоді, два роки тому, під час вересневого зорепаду… Коли ти вперше почула розмову воронів… Що ти подумала тоді?

— Тоді? — задумливо перепитала баба Ганя. — Тоді ми з дівчатами вирішили регулярно робити зарядку, бігати крос та частіше бувати на повітрі… Що це за тріска в тебе на помпоні? — запитала бабця, діставши з Ладиного помпона пожовклу дерев’яну тріску. — Де ти її підчепила?

— Не знаю, — механічно відповіла Лада та, узявши тріску, кинула її на сніг. — Ба, я швиденько скочу на Ференца Ліста, а ти біжи до «Лямпи». Порадуй Джовані, що весь викуп ми вже маємо. Я хоч два слова скажу Юрковій мамі — заспокою її та одразу вирушаємо на бал…

— Класний план. Але на Ліста ми заскочимо разом…

— А Джовані? — перебила бабцю Лада.

— Джовані зачекає, — переконливо підсумувала пані Ганна. — Все, біжимо — не гаймо часу!

— То, може, вернемось до «Лямпи», заберемо машину? Так буде швидше…

— Онученько, яка машина? — баба Ганя захитала головою, — тут від сили триста метрів ходу. Біжимо швиденько! — І, вхопившись за руки, вони помчали по засніженій бруківці.

Пожовкла тріска, яку Лада кинула додолу, ледь поворухнулась та одразу перетворилась на сича, що стирчав просто з кучугури, зарившись головою у сніг. Він одчайдушно смикнув лапками та хутко виліз із кучугури. Налякано блимаючи очима, сич озирнувся навкруги. І, помітивши, куди попрямували бабця і Лада, він мерщій кинувся їх наздоганяти.

— Угу! Угу! — протяжно пролунав його глухий голос понад вулицею Театральною та зненацька зник у найближчому провулку.

Розділ десятий

Пожежна машина під’їхала до високого дерев’яного паркану, що зусібіч оточував Стару Водокачку. Темно-зелена фарба, якою колись був вифарбуваний паркан, уже давно полущилась та майже обсипалась. Дошки від негоди та часу поцвіли й перетворили паркан на оранжерею цвілого моху. Зупинившись біля воріт, машина посигналила.

У шпаринку між штахетинами визирнуло чорне заспане око. Розглядаючи номер машини, воно кілька разів кліпнуло та

1 ... 44 45 46 ... 88
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джовані Трапатоні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Джовані Трапатоні"