Читати книгу - "Химери Дикого поля"

велетенські фігури, справжні гори м’язів! Джура кинувся на одного з диких, хотів, мабуть, дістати того шаблею, але дикий наштрикнув його на свій товстий спис, зроблений, здається, з цілого деревця. Дикий спробував струсити тіло джури зі списа. Я скористався цим, кинувся на нього з кинджалом. Але дикий одною рукою схопив мою руку зі зброєю і ледь не зламав. Іншою рукою тримав спис, який не міг витягти з джури. Я заверещав і уп’явся зубами в його руку, яка так боляче стискала мене. Дикий заричав, махнув рукою і відкинув мене. Нарешті витяг спис з джури і кинувся на мене. Я борсався на землі, намагаючись підвестися. Він би вбив мене! Але тут на нього кинувся Сашко і увігнав свій кинджал у товсту шию дикого. Той заверещав, спробував схопити Сашка, який вчасно відстрибнув. Дикий пішов на нього, а я нарешті підвівся, схопив шаблю вбитого джури і щосили рубонув нею по шиї дикого. Замах був такий, що мені здалося, наче я зараз зітну дикуну голову, але шабля загрузла в його товстій шияці, пирснула кров. Я відскочив, дикий заревів, кинувся до мене, Сашко вдарив його списом у спину, тут би дикому кинутися на Сашка, я б тоді вдарив його. Але дикий біг на мене, я схопив щит, удар списом, я відлетів з пробитим щитом, дикий вже був біля мене, заніс тупу частину свого списа, щоб розтовкти мене. У мене в голові шуміло, я намагався згрупуватися, щоб кинутися вбік і уникнути удару, не знаю, чи мені б вдалося, коли пролунав якийсь звук і голова дикого покотилася з плеч.

– Красю, підводься! – я побачив Понамку, всю скривавлену, з побитим щитом і шаблею. Понамка була схожа на богиню смерті, її очі палали божевіллям, вона ричала від збудження. – Бери зброю! За мною!

Вона побігла до Непийпива, якого оточили одразу кілька диких. Вони вбили коня гетьмана, і Непийпиво тепер бився пішки. Зарубав одного дикого, потім другого, але їх було багато, вони оточували його з вереском. Понамка закричала і кинулася на одного з диких. Той вдарив її величезною кам’яною сокирою, але Понамка ухилилася і рубанула по руці дикого. Перерубати не змогла, але той заверещав і випустив сокиру. Понамка рубанула ще йому бік, дикий заревів і несподівано стрибнув на мою панну. Повалив і почав рвати зубами, наче звір. Понамка заверещала, вона засунула в пащу дикому свою руку і не давала дістатися до своєї шиї. Дикий гриз її руку, Понамка кричала. Я підхопив кинджал, тут валялося багато вбитих слуг, підскочив до дикого і з усієї сили увігнав йому кинджал в шию. По саме руків’я. Дикий захрипів, я схопив його за волосся і потягнув від Понамки. Дикий вдарив мене, я скрутився і відлетів. Дикий накинувся на Понамку, він хотів придушити її, він міг би придушити і однією рукою, бо ж був надзвичайно сильний. Він почав душити, я знову підвівся, мене нудило, темні плями перед очима. Я схопив спис дикого. Він був важкий. Я ледь його підняв, розкрутився і вдарив товстою частиною по голові дикого. Він завалився на бік, захрипів, Понамка вилізла з-під нього, вирвала кинджал з його шиї. Пирснула кров, Понамка почала бити кинджалом ще і ще, вона верещала, а дикий помер.

Тоді вона підхопила шаблю. Я бачив, що її ліва рука безвольно висить. Металевий нарукавник був прокушений скаженим диким!

– Непийпиво, тримайся! – заверещала Понамка і кинулася допомагати гетьману. Там було багато диких, але Понамка була в такому стані, що не боялася смерті. Ухилилася від удару списом, сікла шаблею, відстрибнула, ще сікла. Я побіг за нею, схопивши щит і спис. Не важкий спис диких, а легкий спис, якими кидалися джури. Біг по тліючій траві, бачив, як Понамка прорвалася до вже оточеного Непийпива і вони тепер б’ються з дикими. Я хотів кинути спис, але не був впевнений у своїй влучності, то підбіг до одного з диких зі спини і увігнав спис нижче лопатки, щоб пошкодити внутрішні органи. Спис увійшов добре, десь на лікоть. Я відстрибнув. Дикий кинувся на мене, зробив кілька кроків, потім поточився вбік, упав. Я підхопив шаблю вбитого панича, але вона виявилася заважкою для мене, я міг утримати її тільки двома руками. Узяв шаблю джури. Побачив, як дикі пішли в атаку на Понамку та Непийпиво. Хотів кинутися до них, але мене б затоптали там! Я схопив легкий спис і кинув. У дикого. Ще один. Ще!

– На смерть! – я верещав і кидав списи. Щось схопило мене за ногу, я впав. Мене потягло. Побачив пораненого дикого, який тягнув мене до себе, схопивши за ногу. Я почав бити його іншою ногою, потім вдарив шаблею прямо себе по чоботу. Відсік його пальці, звільнив ногу, добив. Побачив, як кільце диких навколо Понамки та Непийпива стиснулося. Понамка підібрала щит. Тримала лівою рукою, яка в неї не згиналася. Ось один з диких вдарив списом. Понамка могла відстрибнути, але позаду був Непийпиво, то вона спробувала щитом спрямувати спис вбік. Сама вдарила дикого. Той заверещав, вискочив ще один, з палицею. Він замахнувся, Понамка хотіла ухилитися від удару, але зачепилася і змогла лише прикритися щитом. Удар. Понамка аж відлетіла з розтрощеним щитом. Дикий кинувся до неї, я увігнав йому спис у спину, а потім ще ударив шаблею по шиї. – На смерть! – верещав я, щоб не було так страшно.

А потім удар і темрява. Я опритомнів від страшенного болю у голові. Нічого не бачив, очі залиті чимось липким. Я вже знав, що це кров. Щось тиснуло на мене, я хотів вилізти, а потім подумав, що битва може тривати. І поруч можуть бути дикі, які вб’ють мене. Треба затихнути, прислухатися, зрозуміти, що відбувається. Але у голові гуло, дуже боляче, а ще смерділо горілим, я задихався. Потім подумав про Понамку. Що з нею? Забув про обережність, почав борсатися, але не міг вилізти.

– Тут живий хтось! – почув я і спочатку злякався, а потім зрадів, бо ж розмовляли слуги. Не дикі! Мене схопили за ноги, потягли.

– О, живий! Та це ж слуга Набоки!

Мене витягли, нарешті нічого на мене не тиснуло. Я намагався витерти очі, щоб роздивитися. Мені сунули шматок якогось хутра, я витерся. Побачив кількох слуг, скривавлених та переляканих.

– Де дикі? – спитав я.

– Хто зміг, той угонзнув, а інші – вабоєні. Січ звалчила! – вони б і раділи, та сил у них не було. Один накульгував, інший притримував пошкоджену руку.

Я