Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Заборонена кімната 📚 - Українською

Читати книгу - "Заборонена кімната"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Заборонена кімната" автора Фред Унгер. Жанр книги: 💙 Детективи / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 78
Перейти на сторінку:

— Ага, — промовив я. — Все ж таки не Фосс.

Стала перед дзеркалом і всміхалася, причепурюючи зачіску. Її посмішка мені не сподобалася: вона була надто невинною для того, щоб справді бути такою.

— Звичайно, ні, — іронічно сказала вона. — Невже гадаєте, що ми такі наївні?

Знову посміхнулась, взяла свою сумочку і попрямувала до Франкової кімнати. Я кинув своє пальто на вішалку і поспішив за нею.

Франк виявився стриманішим за мене. Він лише трохи звів брови, потім всміхнувся, підвівся і зустрів Клер люб'язніше за адміністратора «Едему».

— Дуже мило з вашого боку, що вирішили завітати до мене!

І підсунув до неї крісло.

— Ваш приятель, — заперечила Клер, — зовсім іншої думки.

— Мій приятель Фосс страждає на розлиття жовчі, і це його іноді робить дратівливим.

— Не турбуйся! — сказав я. — Мадемуазель Клер чудово інформована. Вона вже вичитала мені за нечемність, несумісну з моїм званням.

Тим часом Клер умостилась у кріслі і натягла спідницю на коліна. Однак її ноги було добре видно, і це було приємне видовище; спідниця також вигідно підкреслювала її фігуру. Взагалі вона мала дуже привабливий вигляд.

— Якщо ви запропонуєте мені віскі, — звернулася вона до Франка, — то не відмовлюсь.

Франк мовчки подався до шафи, витяг келих, поставив перед Клер. Потім підсунув до неї пляшку та сифон. Клер налила собі з пляшки, на сифон уваги не звернула. Підвівся Арчі, обнюхав її чобітки, чхнув і поклав голову їй на коліна. Клер попестила його, Арчі закрутив хвостом. Я свиснув, він глянув на мене і закрутив ще дужче. Іноді Арчі зовсім втрачає інстинкт.

Зрештою я відклеївся од дверей і сів біля рояля. Франк теж сів. Клер дудлила віскі і шепотілася з Арчі. У шибки періщив дощ, у складених перед будинком пустих бочках гудів вітер.

— Затишно вам тут, за містом? — запитала Клер.

Франк посміхнувся.

— Принаймні дешево.

— Але ж ви непогано заробляєте.

— Лише з точки зору мого шефа.

— А твори?

— Нічого не дають.

Мене вражало, звідки у Франка отой спокій: я б давно викинув її за двері. Звичайно, це не прості відвідини — у таку негоду й Арчі не виженеш надвір.

Клер налила собі ще.

— Мені відомий дехто, — сказала побіжно, — хто зацікавився вашою останньою пісенькою. Маю на увазі «Ніч літнього сонцестояння».

— Хто ж саме?

— Ви знаєте про рекламне агентство «Шнайдер»?

— Лише з назви.

— Мене уповноважили запропонувати вам дві тисячі марок. І довгострокову угоду.

— На що?

— На всі права щодо цього твору.

— Ні, — сказав Франк. — Адже ви прийшли купити щось інше.

Вона помітно роздратувалася.

— Але ж це цілком серйозно…

— Так. Розумію.

— А для мене не знайдеться пропозиції? — поцікавився я.

Клер зміряла мене холодним поглядом.

— Про вас побалакаємо пізніше.

— Пісеньку продати не можу, — повільно вимовив Франк. — Уже надіслав.

— Кому?

Він лише всміхнувся.

— Дурень, — сказала Клер.

— Можливо…

— Здається, — вела вона далі, — у вас взагалі склалося хибне уявлення…

— Про що?

— Самі знаєте.

— Тоді, — відповів Франк, — мені справді дуже шкода. Бажаєте ще віскі?

Вона підвелася.

— Гадаю, згодом вам доведеться ще більш пошкодувати. Коли минає термін вашої угоди з «Едемом»?

— За чотири місяці.

Клер уже натягувала рукавички, проте робила це дуже повільно.

— Головний адміністратор уже давно гострить на вас зуби, — промовила вона. — І поширює брудні плітки. Тому треба бути трохи обережнішим. — Посміхнулася. — Але, на жаль, він дурень: не міг збагнути, чому саме я вступилася за вас.

— Дуже люб'язно.

— Не варт завжди пробивати головою стіну, — вела Клер далі, поглянувши на мене. — Іноді стіни бувають занадто товстими.

— Це афоризм Льокі? — спитав я.

— Такого не знаю.

— Але я знаю.

— Що ж, — просичала вона, — щастя вам це не принесе.

І пішла.

— Дуже мила пропозиція, — сказав я. — І досить прозора. Шкода, що я не вмію писати музику.

Але Франк лишався серйозним.

— Я б дуже радів, якби цих відвідин зовсім не було.

— Але ж ти міг заробити цілу купу грошей!

— За кого ти мене маєш? — Він налив собі віскі, проте не випив, замислився. — Хотів би знати, хто наслав її на нашу голову.

— Льокі. Хто ж інший?

Він знизав плечима.

— Так я це з'ясую, — кваплячись, промовив я. — Бувай. Подзвоню пізніше.

— Лексе, не роби дурниць!

Хотів затримати мене, та я був уже за дверима.

Клер поверталась головною дорогою; це я побачив по слідах. Навряд чи вона вже далеко: на таких високих підборах важко і по рівному ступати.

Через кількасот метрів побачив попереду її парасольку. Вона виставила її вперед, захищаючись від вітру, і повільно йшла, раз у раз стрибаючи через калюжі та оступаючись. Я непомітно переслідував її. Щоправда, двічі вона озирнулася, але я був насторожі і вмить ховався за купами брухту.

Біля головного

1 ... 43 44 45 ... 78
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заборонена кімната», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Заборонена кімната"